Навчання неможливе без спілкування, причому не тільки на мовно-літературні теми. Прошу вибачення від моїх крутих, творчих, винахідливих і милих п'ятикласників за те, що попросила не розповідати особисті історії, не розпитувати про справи, не надсилати сердечка, поцілунки (що подіяло не на всіх :) ). Прошу вибачення, що наші ігри (квест в інстаграмі, битва мемів) були короткими. Жаль, що дискусії з восьмикласниками - рідкість і що встигала оцінювати круті роботи десятикласників, але не писала компліментів, хоча вони були б справді заслуженими. Дякую вам, мудрі й мужні діти. Дистанційне навчання для багатьох стало випробуванням, яке вам виявилося під силу.
Сьогодні лунає шкільний дзвінок. Віртуальний дзвінок. По кому він плаче? Він плаче за вами, дорогі діти. За галасливими перервами. За учнівськими молитвами подумки, щоб з уроку пролунав дзвінок раніше або затримався, якщо контрольна. За вашими усмішками й суперечками, навіть за спізненнями вашими сумує дзвінок. Та у вересні нас точно зустріне на подвір'ї школи. То чого ж він плаче? За вами, любі одинадцятикласники. Ви йдете зі школи. Хочеться, щоб ваша життєва дорога була устелена пелюстками троянд. Та навіть у троянд є колючки, які можуть поранити.
Ніколи не розчаровуйтесь, адже найтемніше буває перед світанком, а після дощу завжди світить сонце.
Тіштеся перемогами, а поразки сприймайте як науку.
Пам'ятайте: вам у цьому світі ніхто нічого не боргує. Те, що ви маєте тут і тепер, - наслідок не чиїхось, а ваших зусиль чи помилок. Це ви у великому боргу перед батьками, учителями й Батьківщиною.
Любіть себе, але ніколи не жалійте.
Запам'ятайте: якщо ви здорові, у вас нема проблем. Є, можливо, певні неприємності, але з усіх ситуацій точно є вихід.
Нехай ваші серця ніколи не охолонуть, душа не зміліє, а відвага не зникне.
Ідіть у життя сміливо, гордо й упевнено.
І нехай за плечима кожного завжди непомітно крокує невидимий янгол.
Коментарі