Олюднюю богів.
У вересні одна дуже хороша й світла людина (а за сумісництвом пан Дмитро Дроздовський) подарувала мені книгу. Це була "Сопілка" Ігоря Павлюка. На той час знала, як і багато вчителів, що Ігор Павлюк - письменник-сучасник, чиї вірші уведено до нової програми з української літератури. Погортала збірочку, хотіла прочитати потім, але, як трапляється, забула. А сьогодні, нарешті, знайшла "Сопілку" вдома.
Сторінки - наче живі. "Опустився в місто синій вечір, Доторкнувсь до Вашого вікна", - так починається вірш "Вчительці"... А далі - "Соняхи спинилися розгублені"... Десь там - "Місячне сяйво... любові осінньої"..."А річку й піщані ліщинові тіні Розмазав патлатий дощ..." Читаючи поезію Ігоря Павлюка, ловиш себе на думці, що хочеться перефразувати слова Михайла Коцюбинського про "Зів'яле листя" Івана Франка: "Се такі легкі й ніжні вірші...". Та не цитуватиму, щоб зайвим пафосом не зіпсувати музики рядків, за якими насправді не ліричний герой, а людина з душею юнака, зачарованого Світом, який, справді, відкриває очевидне: а ви помічали, що "Ангел, який сміється, - Це уже трохи біс. Маски - колишні лиця. Трави - маленький ліс"? .
Вірші Ігоря Павлюка - відкриття для мене як читача. Та ще більше відкриття - особисте :) . Автором другої передмови до книги є дорога Тетяна Парадовська, з якою у фейсбуці познайомилися, як думала, пізньої осені. Та, виявляється, ми були знайомі віртуально ще у вересні - через збірку Ігоря Павлюка, навіть не здогадуючись про це. От і кажіть, що збігів не буває :) .
P.S. Для зошита з української мови для 10 класу дуже потрібен був текст-зразок для рубрики "Твори як митець!" у розділ "Лексикологія" - лаконічний, простий і водночас вишуканий. Довго не могла знайти й вирішила зняти цю рубрику. А потрібний вірш, виявляється, чекав - у "Сопілці". З вересня :) .
Коментарі