Як позбутися гіперопіки? 1. Перестаньте виконувати роботу замість дитини (застеляти ліжко, прибирати, виконувати домашнє завдання тощо). 2.Припиніть уявляти найгірші життєві сценарії. 3.Не виказуйте свого надмірного хвилювання - тривожність може передаватися дитині від батьків. 4.Припиніть виховувати дитину як центр Усесвіту, задовольняючи абсолютно всі її прохання - ви ризикуєте виростити монстра.  5. Дбайте і про себе.  Якщо цікаво, пройдіть тест та оцініть себе, наскільки ви схильні до гіперопіки. Поруч із кожним твердженням запишіть бал, за шкалою: Однозначно ні - 1 бал, Швидше так, ніж ні - 2 бали, Напевно, так – 3 бали, Однозначно так – 4 бали. Твердження 1. Батьки повинні передбачати всі проблеми дитини, щоб допомогти їй їх подолати.  2. Для хорошої матері достатньо спілкування лише зі своєю сім'єю.  3. Маленьку дитину слід завжди міцно тримати під час миття, щоб вона не впала і не забилася.  4. Звичайно, дитина робить те, що зобов'язана, вона знаходиться на правиль

"Коли моя дитина йтиме до школи пішки, може не помітити автомобіль на дорозі", "У школі з моєї дитини можуть знущатися", "У магазині мою дитину можуть обрахувати" - ці й не лише тривожні думки притаманні батькам, схильним до гіперопіки. Так, наше життя непередбачуване - спрогнозувати все на 100% може хіба що Бог. Але таку надмірну опіку важко назвати любов'ю. Це психологічна залежність, викликана страхом і звідси - тривожністю. Зазвичай хвилювання - нормальна емоція для людини: обдумуючи ситуацію наперед, знаходимо сценарій, як діяти в певній ситуації. Проблеми виникають тоді, коли хвилювання надмірне, повторюється багато разів. Воно провокує невроз, фобії, які батьки передають, на жаль, і дитині. Гіперопіка не обов'язково проявиться в дитини через тривожність. Це можуть бути й інші негативні наслідки: закомплексованість; безпорадність; невпевненість; безініціативність; егоїстичність; невизначеність; відсутність особистого життя; психічні розлади.

Початок тут. Гіперопіка батьків усеосяжна, тому поширюється на всі сфери життя: коло друзів та знайомих; навчання та робота; вибір партнера; одяг; їжа; інтер'єр у кімнаті / квартирі; виховання своїх дітей тощо. Батьки ж мають більший досвід за дітей, тому краще знають, що і як робити. Гіперопіка буває двох видів: уседозволеність і всеобмеження. Уседозволеність - ставлення до дитини, як до царя: тут і миттєве задоволення всіх потреб, і коштовні подарунки, і потурання істерикам, а згодом - і нахабності.  Така дитина росте в атмосфері переконання, що вона найкрасивіша, найрозумніша, найталановитіша і в усьому найкраща.  Проте коли ця дитина виходить у звичайний світ, страждає: вона не розуміє, чому однолітки не підкорюються, а дорослі не розуміють.  Усеобмеження - боязнь зробити зайвий крок через виховання в атмосфері "Мама сказала не можна, значить не можна", "Тато краще знає, з ким тобі дружити", "Не чіпай, ти точно це зламаєш". Також сюди належить і &

"Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається... усе зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить..." - читаємо в "Посланні до коринтян". Справді, любов усеосяжна. Тільки де ж межа любові - тієї, яка не нашкодить? Здається, вияв надмірної любові, яка душить, найчастіше можна спостерігати у школі: батьки (найчастіше - матері) знають, як і що їхнім дітям учити, скільки уроків відвідати на день, а скільки - пропустити; які критерії оцінювання вчитель має застосовувати; як дивитися на дітей і навіть як дихати у класі. Така поведінка батьків зумовлена не агресією до школи, а любов'ю - надмірною сліпою любов'ю до своїх дітей. Батьки можуть навіть не підозрювати, що роблять щось не так, навпаки, вони переконані, що є найкращими, адже цілком присвятили себе дитині. Отже, поговоримо про гіперопіку. Гіперопіка — надмірна турбота, що виявляється у постійному контролі та оберіганні дитини від будь-яких проблем

 …Серед розкішного парку стояла величезна брила мармуру. Усі її обходили. Хтось намагався пересунути, хтось просто сердито буркотів. Ще інші звинувачували місцеву владу за безлад. Усе як завжди.  І ось нарешті в парк прийшов скульптор й  узявся працювати над брилою. Його інструменти були не найновіші, проте дуже надійні.  Майстер працював заповзято - і шматки мармуру  відколювалися, а деякі падали далеко. "Цей скульптор - нездара, - коментували перехожі. - Він зіпсує весь мармур, ви бачили його задрипані інструменти?"  …Одні казали, що працює повільно, інші, навпаки, що швидко. Ще треті звинуватили в забрудненні парку.   Але скульптор продовжував творити. Тож місце роботи довелося обгородити.  Перехожі, звісно ж, і тут не вгавали зі своїми порадами.  По завершенню огорожу зняли - і всі побачили витвір мистецтва - прекрасну вишукану скульптуру.  "Так йому ж просто пощастило - з такого мармуру будь-хто зробить скульптуру! - коментували знавці всього на світі. - Ще б пак, й