субота, 26 листопада 2022 р.

Свічка пам‘яті🕯️


Чи є ще одна країна, у вінок історії якої б уплетено мільйони свічок на знак пам‘яті про невинно вбитих, закатованих, заморених?..

Не на дрімучому світанку цивілізації, а в ХХ столітті. 

Довго, дуже довго ми боялися говорити про це вголос. Аж поки сміливці на весь світ не назвали голодомор - голодомором; репресії - репресіями, геноцид - геноцидом. 

Поки в церквах не заплакали дзвони за замученими душами… 

Але зливи ракет із неба в ХХІ столітті - столітті небаченого надшвидкісного прогресу - зловтішаються: світ і ми в цім світі зробили замало. Ми дозволили двоголовій потворі за найдовшою лінією нашого кордону розмножуватися й рости. І тому наша історія - свічка пам‘яті. 

Сьогодні о 16-їй годині кожен запалить свічку. Щоб вшанувати пам‘ять про тих, про яких не читали молитв і на могилах яких зронили сльозу п‘ять колосків. 

Сьогодні запалимо свічку. Нехай це буде свічка не лише пам’яті, але віри в Перемогу українців - і живих, і мертвих, і тих, що народяться. 

І, здається, доки не усвідомимо уроків історії, доти доведеться запалювати свічки через відсутність електроенергії.

неділя, 20 листопада 2022 р.

Про освіту

 

У рефераті «Наші народні школи і їх потреби» Іван Франко аналізує стан тогочасної галицької освіти у порівнянні з чеською, французькою: ідеться про бюджет, будівництво шкіл, наповнюваність класів… 

І про вчителів: 

«Учителем школа стоїть; коли учитель непотрібний, неприготований, несумлінний, то й школа ні до чого. 

Ну, а добрих учителів треба, по-перше, добре самих вивчити, а сього теперішні учительські семінарії по більшій часті не роблять, а по-друге, треба їм добре заплатити. Бо на кепсько плачене становище в наших часах спосібні і вчені люди не йдуть. Та й сього не досить: доброго учителя треба також поставити в такі умови, щоби він міг щось добре зробити. Як його буде десять різних властей і невластей надзорувати: і війт, і священик, і члени ради шкільної місцевої, і інспектор, і рада шкільна окружна, і дідич, і орендар, і жандарм, як-то кажуть, і баба, і ціла громада, то хоч би він був найспосібніший і найщиріший, то до ладу не дійде і буде мусив плюнути на таку роботу».

Іван Франко. Наші народні школи і їх потреби (реферат на вічі снятинськім)

Іван Франко, 1982 р. 

Мені припала честь на тім вічі сказати дещо о наших школах. Може, то не зовсім відповідна річ для мене, бо я школами ніколи осібно не занимався, учителем, богу дякувати, ніколи не був, так що не один міг би мені сказати, що справа шкільна для мене – чуже поле. Може, воно й так, але можна дивитися на се і з другого кінця. Школи – то так, як і політика: тільки деякі, вибрані та покликані, її роблять, нею кермують, але всі люди чують їх роботу на своїй шкірі, платять за неї то грішми, то кров’ю. Ті високі політики могли би також сказати: нехай о політиці не сміє ніхто говорити, крім нас, бо тільки ми нею займаємося, ми на ній розуміємося, ми знаємо, що, й куди, й до чого, а прочий нарід не знає, то нехай мовчить. А прецінь так нині не є; конституція не тільки дає нам усім право займатися політикою і забирати в ній голос, але навіть зобов’язує нас до того.

Так само і з школами: великі пани в раді шкільній, інспектори, директори та професори могли би сказати: що вам, простим хлопам, неукам, балакати о школах, коли ви на тім не розумієтеся? Се наше діло, ми на тім зуби з’їли, то нам про се й знати. А що ж ми їм на се скажемо? А скажемо їм так: ваша правда, панове, може бути, що ви на тім найліпше розумієтеся, і ми вам вашого розуму не відбираємо. Але, з перепрошенням вашої чесної коруни, ми на ті школи і на вас платимо свою кервавицю, і хоть ми темні та неуки з ласки божої, то все-таки і ми дещо бачимо. А ну ж но, може, ми, дивлячися збоку, побачимо дещо й таке, чого ви, стоячи всередині, не видите? А при тім, вельможні панове, не забувайте, що школа, хоть і як важна та свята річ, все-таки є для людей, а не люди для школи, і для того ми маємо право і обов’язок сказати тут і своє слово, а як ви нас не вислухаєте, то ми можемо і будемо через своїх послів у Львові та й у Відні домагатися і добиватися, щоби школи за наші гроші були такі, яких нам треба, а не такі, яких вам хочеться.

От так собі розміркувавши, я зважився виступити перед вами з промовою про наші школи. В великі мудрості не буду заходити, не буду силуватися ані на хвальбу, ані на ганьбу, бо то не ялося в такім зборі, але подам вам деякі рахунки, вийняті з урядового справоздання ц[ісарсько]-к[оролівської] ради шкільної крайової, а вже потому з тих рахунків будемо витягати для себе науку, чи добрі наші школи, чи кепські, і чого їм треба.

Отже, спитаймося наперед: скільки маємо шкіл в Галичині? Говорю тут лишень о школах початкових, так званих народних по селах і містах. Шкіл таких маємо кілька гатунків: т[ак] зв[ані] етатові, філіальні, дяківки, або школи тривіальні і школи вправ при семінаріях учительських. Усіх їх мали-смо в Галичині в 1891 році 3853 публічних, а, крім того, ще 198 шкіл приватних, котрих тут далі не буду числити. 3853 школи – то значне число, скажете. Певно, що не мале. Але треба мати на увазі, що в нашім краї числиться 6230 громад, значить, все-таки виходить, що поверх 2377 громад не мають ще у себе школи, а то також досить багато.

Але то ще не все, бо зі справоздання ради шкільної виходить, що тих 3853 шкіл є властиво на папері, а направду маємо шкіл трохи менше, бо 256 шкіл було цілий рік запертих для браку учителів, значить, направду мали ми тільки 3597 шкіл. Але й то ще не значить, що 3597 громад мали школи. В деяких містах, як знаємо, буває більше як одна школа, в самім Львові є їх 28, у Кракові 15, а коли візьмемо ще 36 більших міст, у котрих є щонайменше дві або три школи, то побачимо, що від тої суми треба ще відшибнути около 200, так що властиво покажеться, що не 2377, але 2933, т. є. близько 3000 громад в нашім краї не мають школи.

Придивімося тим школам з іншого боку. Маємо в нашім краї 6 600 000 людності; розрахувавши ті школи на ту людність, побачимо, що одна школа випадає на 1713 люда. Се досить багато, бо означало би около 300 родин, т. є. 200 до 250 дітей на одну школу. Але коли відшибнемо головні міста – Львів і Краків, де є всього 43 школи на 202 536 людей, далі, коли відшибнемо ще й тих 256 шкіл паперових, що нібито є, а властиво стоять пусткою для браку учителів (таких пустих шкіл, очевидно, нема ані у Львові, ані у Кракові), то побачимо, що в решті краю одна школа випадає на 1774 люда, або около 300 дітей на одну школу. Для шкіл однокласових або двокласових, які по найбільшій часті є по наших селах, се дуже замного. В Чехах, наприклад, випадає одна школа несповна на 1200, а в Франції тільки на 713 людей. Ну, але то Франція, а то Галичина, а у нас на те є приповідка: куди куцому до зайця!

Дивімося далі. Всіх дітей, котрі повинні би ходити до школи, виказано в нашім краї в 1890 році 766 416, що мали від 6 до 12 літ, і 205 271 таких, що мали від 12 до 15 літ і повинні були ходити на науку недільну. Треба додати, що дітей тих виказано тільки в тих громадах, де є школи і в школах учителі, так що не виказано тут дітей з тих 2933 громад, в котрих науки шкільної нема. Значить, в тих громадах, де є школи, випадає на одну школу 270 дітей. То би ще не було багато, якби наші школи мали по кілька клас, але таких шкіл, що мають по 2 – 5 клас або й більше клас, у нас в цілому краї є тільки 602, а найбільша часть – 2985 шкіл однокласових, у котрих діти душаться, як селедці, не мають чим дихати і не стільки учаться, скільки мучаться. Ну, але правда й то, що не всі діти, обов’язані до школи, ходять до неї.

Ходять на науку щоденну 481 863, а на недільну 105 549, то значить разом 587 412, або трошечки більше як 60 на 100. Та все-таки на одну школу випадає 163 дітей, коли тимчасом, напримір, у Франції, котра трохи ліпше розуміється на шкільнім ділі, ніж ми, на одну школу народну випадає всього тільки 66 дітей. То значить, що, прирівнюючи нас до Франції, ми маємо або півтретя раза замного дітей таких, що ходять до школи, або для тих дітей півтретя раза замало шкіл. Розуміється, не говорю тут о тих сотках тисяч дітей, котрі в своїм житті бачать школу хіба в місточку або в переїзді через яке сусіднє село.

Ідімо далі і запитаймося: що ж нас коштують ті школи? Не маємо на се рахунків з остатніх літ і мусимо брати давніші, з р. 1883. Як знаєте, на школи платять громади подвійний додаток: один вимірює уряд податковий, по 9 кр[ейцерів] від кождого ринського податків безпосередніх на громаду а по 3 кр[ейцери] на двір, а другий накладає рада повітова яко повітовий додаток на школи; оба ті податки стягуються разом, і гроші з них ідуть до окружного фонду шкільного. Коли тих грошей не стане на платню для учителів і на інші шкільні потреби, то решту додає каса крайова.

Отже, в р. 1883, коли ще було тільки 2600 шкіл, стягнено в додатках від громадів 589 624, від дворів 55 674 а ще кілька десять тисяч з інших дрібних датків, разом 623 830 р[инських] додатків повітових (громади по 4 кр[ейцери] від ринського, а двори по 3) зложено 273 299, разом 897 129. Тим часом на удержання тих шкіл, що були, і заложення ще 80 нових видано 1 239 234 р[инських]. Значить, до тих грошей, зложених громадами, не стало ще 342 105 р[инських]. На то зложила каса крайова 281 000, а 61 104 р[инських] таки забракло і покрито з інших грошей. З того рахунку бачимо, що в р. 1883 одна школа коштувала пересічно 545 ринських.

Але се ще не весь кошт, бо ті гроші йшли тільки на платню вчителям та на інші потреби шкільні. Будинки шкільні, як знаєте, будуються коштом громад, і тільки бідніші громади дістають на се запомогу з каси крайової. Такий будинок коштує громаду не раз 600 – 800, до 1000 ринських або й більше, але я візьму середній рахунок – 800. В однім році кладеться у нас около 100 нових шкіл, значить, сам кошт будинків винесе 80 000 р[инських]. Каса крайова дає, як сказано, додатки до платні учителів, інспекторів і інших урядників, запомоги біднішим громадам на будинки, пенсії вислуженим учителям і т. і. В р. 1883 вона видала всього на школи народні 534 353, так що разом коштувало 2 600 шкіл в 1883 році 1 560 439 р[инських], або одна школа пересічно 600 ринських.

Скажете, може: сього багато, а я скажу, що сього мало, се ніщо. Подивімося знов до Франції. Ми у себе клали кошт одного будинку шкільного для 160 дітей на 800 ринських, а у Франції будинок шкільний для 66 дітей коштує пересічно 25 000 франків, т. є. по-нашому около 12 000 ринських. На саме утримання шкіл і платні учителів додавала французька держава в р. 1872, по тяжкій війні з пруссами, 56 мільйонів фр[анків], або 994 фр[анки] на одну школу, а сього року видає 126 мільйонів фр[анків], або 1870 р[инських] на одну школу. Розуміється, се тільки додаток, бо більшу часть, два або й три рази стільки, дають громади. Як бачите, по інших краях люди не жалують видатків на школу, та зато ті інші краї зовуться освіченими краями, а нас величають краєм темним.

– Як то темним? – скажете, може. – Та бійтеся бога! Маємо звиш 3000 шкіл, видаємо на них мало що не 2 мільйони ринських річно, чи ж то не досить для такого бідного краю, як наш? Багатші краї можуть собі класти муровані палаци, держати для 60 дітей по двох або й трьох учителів, справляти бібліотеки і коштовні прибори, а нам аби що то, аби трохи, як-то кажуть, очі отворити. Що ж, може, то й рація, але подивімося, який пожиток приносить нам таке отворювання очей. Яка нам користь із наших шкіл? То найважніше питання, бо, як каже письмо св[яте], по плодах їх пізнаєте їх.

Як гадаєте? Якби в якімось краї через 40 літ було 2000 шкіл, а до кождої школи вступало би щороку лиш по 50 учеників, щоби навчитися не жодної великої мудрості, але читати й писати, то скільки би нині було в тім краї письменних людей? Приймаючи щороку 50 нових, а випускаючи 50 підовчених, одна школа за 40 літ видала би їх 4 мільйони. А знаєте, скільки у нас було шкіл перед 50 роками? В році 1850 було їх 2219 і ходило до них мало що не 100 000 дітей. А нині, як я вже згадував, маємо шкіл півчетверта тисячі, а в них мало що не 600 000 дітей. То значить, аби вже не знати що, аби за 40 літ тих письменних перемерло або десь пропало й 2 мільйони, то ще таки повинні би-сьмо мати щонайменше зо 3 міл., т. є. половину всеї людності в краї такої, що вміє бодай читати і писати.

А тим часом що ж показує остатня конскрипція? Показує вона, що в Галичині 4 876 614 люда не вміє ні читати, ні писати; читати вміє тільки 1 731 202, а з них тільки 939 122 вміє читати і писати. Від остатньої конскрипції прибуло нам усього 66 978 людей письменних, хоч за той час перебуло в школах щонайменше півтора мільйона дітей. То значить, що з тих дітей, котрі вступають у нас до школи народної, ледве двадцята часть вийде зі школи, вміючи читати, а ледве тридцята часть навчиться яко-тако читати й писати. То значить, далі, що нашому краєві щороку прибуває несповна 6700 письменних людей, а коли би так далі йшло, то треба би чекати ще з яких 80 літ, поки би вся людність нашого краю дохрапалася до тої великої мудрості, щоби вміла бодай читати. То значить далі, що кожда наша школа, до котрої в однім році вступає на науку не 50, але 100 й більше дітей, видає нам за то раптом -двох таких, що вміють читати. Ну, як на таке, скажете ви, то тих 600 ринських, що ми річно даємо на школу, то аж надто замного. За 600 ринських можна би наймити і удержати приватного вчителя, котрий би без усякої паради вивчив десятеро дітей читати й писати і без школи.

– Що ж се за чудасія така? – спитаєте, люди добрі. Ну, ви по селах, може, й ліпше від мене знаєте, чому воно так, і, певно, скажете о тім дещо й від себе. А я скажу те, що знаю. Рада шкільна крайова і сама бачить, що наша шкільна справа іде якось набакир, хоч, видно, не признає, щоби вона так кепсько стояла, як я се вирахував. Подає вона й деякі причини лиха, а іменно – брак учителів відповідно приготованих, принимання учителів невідповідних, надмірне не раз число учеників, кепську і недостаточну платню учителів і т. і. Я не буду говорити обширно о тих увагах ради шкільної:-вони, певно, в значній часті справедливі.

Учителем школа стоїть; коли учитель непотрібний, неприготований, несумлінний, то й школа ні до чого. Ну, а добрих учителів треба, по-перше, добре самих вивчити, а сього теперішні учительські семінарії по більшій часті не роблять, а по-друге, треба їм добре заплатити. Бо на кепсько плачене становище в наших часах спосібні і вчені люди не йдуть. Та й сього не досить: доброго учителя треба також поставити в такі умови, щоби він міг щось добре зробити. Як його буде десять різних властей і невластей надзорувати: і війт, і священик, і члени ради шкільної місцевої, і інспектор, і рада шкільна окружна, і дідич, і орендар, і жандарм, як-то кажуть, і баба, і ціла громада, то хоч би він був найспосібніший і найщиріший, то до ладу не дійде і буде мусив плюнути на таку роботу.


А власне чим спосібніший і щиріший учитель, тим швидше се зробить або буде мусив зробити. І для того, говорячи о тім, що треба нашим школам, я би на першім місці поставив таке жадання: щоби над учителем було менше старшини. Громада повинна презентувати учителя: для заряду маєтком шкільним і дозору над ним має бути місцевий комітет шкільний, а для дозору над наукою інспектор окружний; сього зовсім досить. Ані громада сама, ані інспектор сам не повинні мати права віддалити ані перенести учителя; можуть се зробити тільки за обопільною згодою, а в разі незгоди повинен рішати інспектор крайовий. Се дало б учителеві певну незалежність, без котрої його робота дуже часто буває тільки тяжкою панщиною, без замилування і без пожитку.

Друга річ, се плата. Минувшого року, на глум цілому світу, мали в Галичині два такі випадки, що учителі на посаді померли з голоду. Учитель у нас бере менше, ніж перший-ліпший возний при суді або стражник при криміналі. Ну, то не дивно, що на таку благодать ніхто без крайньої нужди не хоче йти, і учитель, як тільки може, покидає своє місце, іде до стражі фінансової або деінде. З того виходить для школи така біда, що замість учителів спосібних, напрактикованих, таких, що люблять науку і дітей, чимраз частіше приходять учителі неспосібні, такі, що вже не мають чого іншого хопитися, ну, і, розуміється, марнують дітям час, а громаді гроші.

Важна річ є також то, що у нас в одній школі сидить не раз 60 або й 100 дітей. Сидять вони по кілька годин в такій задусі, в такім смороді, що не то вчитися, але й дихати там не можна. Я вже згадав, що у Франції, де школи майже всі 2 – 4-класові, на одну школу випадає півтретя раза менше дітей, ніж у нас. Ну, та на то була би рада, якби лиш більше вчителів – поділити дітей на кілька відділів: одні приходять рано, сидять дві години, по них приходять другі і так далі; один учитель учить один відділ, другий другий, потому знов перший і т. д.

Але то все не є ще найважніша річ. Найважніше, мені здається, ось що. Не від одного ви почуєте таку річ. Е, в наших давніх школах, ще перед радою шкільною, ліпше вчили! З того часу ще у нас полишалися письменні люди. А в нових школах нібито вчать чогось, а потому дитина вийде і за пару літ усе забуде. Не одному могло би то видаватися дивним, але є в тім багато правди. Причина, мені видається, така: в найдавніших школах вчили мало, але принаймні знали, чого вчили: читати, писати, рахувати, співати в церкві, та й годі. Дитина за пару літ навчилася того добре, а що найважніше, опісля не могла вже сього забути, бо принаймі щонеділі й свята йшла до крилосу і на хор, мала перед собою книжку церковну або купувала собі таку книжку й на власність, і так тото маленьке зеренце науки хоч не розвивалося, то й не пропадало і держалося довгі літа.

А тепер не так. Тепер в народній однокласовій школі вчать багато всякої всячини: і граматику, і географію, і зоологію, і ботаніку, і астрономію, і історію – речі, о котрих давніше сільські школярі і слихом не слихали. Наші пани в раді шкільній захотіли, щоби школа народна була якимось маленьким університетом, щоби давала дітям усього потрошки. А що ж із того виходить? А виходить те, що сільський хлопчина кілька літ ходить до школи, не раз о голоді, о холоді, душиться в ній і тратить здоров’я, час і силу, слухає викладів про історію, астрономію, географію і т. і., а, вийшовши зі школи, не тільки зараз забуває всю ту премудрість, але за два-три роки забуває зовсім читати.

Легко зрозуміти, чому се так: з усіх тих мудростей подає вчитель дитині лиш хвостики, обрізки, а не раз попросту тільки лушпину. Сільській дитині в пізнішім житті все се ні на що не придасться, з голові її воно не в’яжеться в ніяку цілість, а багато дечого в її літах є для неї зовсім недоступне. А за тими мудростями дитину або не вивчать добре читати, або як вивчать, то налягають головно на польське, що знов їй потому мало на що здасться; церковного співу і обряду не вчать – ну, і, очевидна річ, що потому дитина не має до чого приткнути те, що винесла зо школи, і розгублює все по дорозі. Де в селі є читальня або де родичі мають звичай справити дитині щороку хоч одну-дві нові книжки, там ще яко-тако, там здобутки шкільної науки не пропадають марно. А де того нема, де дитина, покинувши школу, не бачить більше книжки на очі, там її наука певно не дочекає до другої конскрипції.




субота, 19 листопада 2022 р.

"В'язень замку Паланок" (огляд книжки Мирослава Дочинця)


Фінансова грамотність, конкурентна спроможність на ринку праці, мистецтво заробляти кошти й мистецтво витрачати їх. А ще - середньовічна історія Закарпаття (й не тільки) як канва біографії хлопчика-сироти, сина циркачки (жінки-змії), якого вигодовували пси і який став найбагатшою людиною краю -  захопливою є повість Мирослава Дочинця "В'язень замку Паланок". 

Овферій (Ферко) (головний герой) - той рідкісний в українській літературі образ заможного підприємця, який створив себе сам і який дбає не лише про власні статки, а й про добробут інших: він відкриває ремісничі цехи, сплачує податки, згуртовує людей боротися проти бандитизму і навіть будує міст через Латорицю. 

Сюжет твору динамічний, повість читається легко - це твір, який справді може зацікавити підлітків.

"В'язень замку Паланок" - адаптований для дітей роман "Криничар". Тому якщо захочете читати, маєте можливість вибору. 

Деякі фрагменти твору

Не тягнися за чужим і матимеш досить свого; не збивайся на дешевизну – і матимеш найдорожче. 

Тебе дивує, що я в темниці опанував чужу мову і водночас не дивує, що, маючи голову на плечах, сам ти досі не вивчив літер і чисел. Навіть морська черепаха, кладучи яйця в пісок, точно відраховує сорок днів, за які має пролупитися її потомство. Навіть дрібна мураха вміє порахувати свої кроки від дому-мурашника… Не відаю, за що така кара на ваш народ?!

Що йде на шкоду, позбудься того, хоч воно тобі й миле… 

Нехай над багатством глузд бере гору.

Будь і твердим, і м’яким – залежно, в якій ти справі.

 Інших люби, але так, щоб собі ж дорогим бути другом… Хто став другом собі, той буде другом для всіх інших. 

Так і людина: скільки свободи вона важиться заковтнути, стільки й матиме її, а з нею – добробут, повагу і задоволення життям. Усе від нашої внутрішньої волі, від сили бажання, від потреби домагатися свого. Наскільки народ в собі це осмислив і виховав, настільки він і панує в цьому світі. В мого народу, на жаль, мало волі, більше пристосування до знегод і смиренності в неволі.


вівторок, 15 листопада 2022 р.

Як не нашкодити (про травмачутливі тексти)

 


ЯК НЕ НАШКОДИТИ 

Чи зможе велика частина наших дітей зараз на уроках української літератури в 7-му класі вивчати повість Григора Тютюнника «Климко» - твір про Другу світову, де хлопчика пронизує куля? 

А повість Андрія Чайковського «За сестрою», де  татари напали на село, а мати, захищаючи дитину, розрубала ворога сокирою і загинула на очах підлітка?… Це теж твір для 7-го класу. 

Наскільки важливо нашим 11-класникам вивчати зараз «Модри Камень» Олеся Гончара - новелу про радянського бійця і закатовану Терезу? 

Звичайно, ці твори (і багато інших) багатопроблемні - і згадані епізоди - просто епізоди. Але чи не будуть вони тригерами для дітей, які бачили жах війни зблизька? 


Про тексти в підручниках для початкової школи говорить Світлани Ройз (далі скопійовано): 

Про травмачутливі  тексти в шкільних підручниках. Важливе. За ці вихідні між відключенням світла я прочитала 11підручників (це 22книжки) з української мови та читання для 1класу. Пообіцяла собі, що перечитаю всі підручники з читання та мови для молодшої школи, все що викладено на сайті МОН. Навіщо - на вихідних мені прийшлося допомагати кільком дітям після опрацювання на уроці тексту - легенди. В якій йдеться про те, що під час війни хлопчик злякався, не захистив своє село і його мама загинула. І всі його звинувачують в смерті мами... Вчителька, спасибі їй, як могла, допомагала дітям вопратись із емоціями.... Це, насправді, прекрасний підручник. Але саме цей текст саме в цей час, саме з тими завданнями, що до тексту даються - може бути тригером для загострення страху, почуття провини у дітей. І якщо вчителі його зараз і використовують (краще взагалі не давати) - потрібно одразу пропонувати дітям інші завдання до тексту, наприклад - із словами - боятись нормально. А давайте герою допоможемо відшукати силу.


Я вирішила прочитати всі підручники. Я не можу і не буду оцінювати якість, практичність, ілюстрації. Це не мій фах. І я знаю, що підручники не будуть передруковуватись. 

Я пишу рекомендації до різних тем - тільки про те, в чому я розбираюсь -  не для того, щоб знецініти чи прибрати (бо дітям важливо зустрічатись і з складними темами), а для того, щоб тексти зробити більш безпечними, і можливо, запропонувати нові сенси. Всі підручники якісні. 


Але під час читання, я побачила не тільки "травмачутливі теми" - як, наприклад, для дітей 6-7 років міф про Ікара, де є слова:  " Ікаре! Ікаре! Де ти? Відгукнися! Немає відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пір’я з крил Ікара і зрозумів, що сталося. І зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів і той день, коли задумав врятуватися з Криту по повітрю! А тіло Ікара довго носили морські хвилі. І потім люди назвали море те Ікарійським" це текст для 6 річок, які сприймають тексти міфів не так, як дорослі. І маленькі діти будуть уявляти собі мертве тіло, що несеться хвилями і чути слова "зненавидів мистецтво", "зненавидів день, коли вирішив врятуватись". 


Я помітила тексти, що досі кажуть дітям, якщо ти не ділишся, ти поганий. (І я буду пропонувати для обговорення  більш коректне: прекрасно вміти ділитись, але щось може бути тільки твоїм, і це має бути твоїм вибором). Про те, що Я - остання буква в алфавіті, і скромність прикрашає людину (і я буду пропонувати разом з дітьми шукати баланс між постійним вихвалянням, можливістю дати місце і іншим, і коли ми постійно ставимо себе на останнє місце). 

Знаєте, я вперше впевнена, що це моє волонтерство важливо. Але я вперше не знаю, чи важливо це комусь, окрім мене. Я все одно це зроблю. Залишилось прочитати 66 книг 2-4класів. І буду намагатись це опублікувати в рекомендаціях до читання. І сподіваюсь на розуміння і підтримку. 


Я прошу вчителів, коли зараз вони бачать в підручниках теми про смерть, про війну, про страх, навіть, про дім - бути дуже уважними і чутливими. І я завжди готова супервізувати, допомогти в тому, в чому спеціаліст. 


Обіймаю, Родино ❤️ як всім серцем хочу для дітей безпеки і Перемоги

неділя, 13 листопада 2022 р.

Майбутнє розуму

 

   
   У принципі, якби ви знали поведінку 
кожного атома в повітрі, то, маючи 
достатньо потужний комп'ютер, 
могли б передбачити погоду на сто років наперед.
 Але в дійсності це неможливо. 
Уже за кілька годин погода може стати 
настільки нестабільною і складною, 
що будь-яке комп'ютерне моделювання втрачає сенс. 
Мічіо Кайку

"Майбутнє розуму" – це науково обгрунтована й захоплива розповідь про, на перший погляд, неймовірні дослідження, що сьогодні ведуться в різних куточках світу й ґрунтуються на найновіших досягненнях нейробіології та фізики.  У книзі, що стала світовим бестселером, Мічіо Кайку розглядає найскладніший об’єкт у  Всесвіті – людський мозок.  Неймовірно, але, здається, ми навіть ще не усвідомлюємо те, що відбувається: завантажування в мозок спогадів і нових навиків, боротьба з невиліковними на сьогодні хворобами, відкриття в робототехніці й астронавтиці, телепатичне спілкування і телекінез, роботи й емоції, клонування - це вже сьогодення.
    Після прочитання книги "Майбутнє розуму" залишається ... своєрідна розгубленість. Ви невиправний оптиміст? Не радійте, може, це біполярний розлад...Сплески творчого натхнення ("Перелік творчих людей, що страждали від біполярного афективного розладу, нагадує довідник голлівудських знаменитостей, музикантів, художників і письменників" - с.238) - теж не ознака здоров'я... Ви вважаєте, що маєте таємниці? Якщо так, то тіштеся поки що, бо думки вже вміють читати й зараз - комп'ютер записує неозвучені слова людського мозку. А далі що? Роботи для людини чи людина для роботів? 
   Утішає те, що навіть найточніші прогнози не збуваються, завдяки принципу "печерної людини". Яких висот не сягнула б наука, людина на рівні печерних інстинктів прагне можливості безпосередньо торкатися чогось: наприклад, між квитками на концерт улюбленого співака й записом концерту, що оберемо? Напевно, перше. 
   Передбачалося, що колись комп'ютери витіснять папір - "офіс без паперу". Парадоксально, але що більше комп'ютерів, тим більші гори паперу. "Це тому, що ми походимо від мисливців, які завжди потребували доказів успішного полювання", - підкреслює Мічіо Кайку. Відеоконференції дуже зручні, але не передають спектру мови тіла. Тож якими б зручними не були технології, особистий контакт, уміння бачити й відчувати, спілкуватися наживо братиме гору. Може, доти людина й буде непереможною? 
  Чи є життя після смерті? Чи ми господарі власної долі без заздалегідь написаного сценарію? Чи можливо відтворити людський мозок, навіть знаючи його будову? На ці запитання прагнуть відповісти провідні науковці світу, але є те, що не хоче підкоритися, -  наш, людський, мозок.
 

Ви, ваша дитина і школа

 


Ті, що не чули музики, подумали,
 що ті, що танцюють, – божевільні.
Фрідріх Ніцше

Книжки - як люди: одні забуваються відразу після прочитання, інші залишають у пам'яті якісь думки. Деякі спонукають діяти. Книжка Кена Робінсона та Лу Ароніки  "Ви, ваша дитина і школа"належить до тих, які примушують не тільки поглянути на себе збоку, а й щось змінити.

   Як це - бути батьками школяра? Однозначної відповіді на запитання нема. Одні вважають, що головне, аби дитина, чистенька й сита, ходила до школи й удома особливо не заважала. Інші переконані, що доросле життя нагадує бурхливе море й щоденну боротьбу, і тому потрібно в дитинстві якомога більше опікати чадо, адже проблем згодом буде й так багато - чому б не продовжити безтурботність? Хтось, навпаки, уважає, що сам боровся за місце під сонцем, тож хай і діти змалечку звикають іти шляхом опору. Ще іншим вдалося / не вдалося реалізувати амбіції - значить, наздогнати колись утрачене повинні наші діти... Так чи так, усі ми схильні себе частково (часом - і не дуже) ідеалізувати. Та й приємно думати, що сами ми є найкращими батьками. А якщо й бачимо щось негативне в поведінці власних чад, то... врешті-решт, не тільки ми виховуємо їх? Велику частину життя діти проводять у школі. Напевно, тут і псують їх? Та й узагалі, дуже зручно звинувачувати в усьому школу: програма перевантажена, учителі погані, учні жорстокі. Тільки наші діти святі. Ну, і, звичайно, ми, найідеальніші батьки у світі...
  Автори бестселерів про освіту Кен Робінсон та Лу Ароніка в книзі "Ви, Ваша дитина і школа" пропонують відповісти на ці прості й очевидні, але насправді дуже складні запитання, наголошуючи: життя - не вправа з підручника: неможливо примусити дітей бути щасливими (а ми, батьки, якраз і мріємо, щоб діти були щасливими); єдине, що можемо зробити,- допомогти.
  "Якщо ви - тато чи мама школярика, ця книга точно для вас", - зауважує автор передмови. Я мама - значить, книга для мене. Проте, читаючи, увесь час забувала, хто я більше зараз - мама чи вчитель. Насправді ця книга й для батьків, і для вчителів. Про що вона? Про нас із вами, про творчість, надмірну опіку й похвалу; а ще - про навчання й викладання, домашні завдання, дитинство й, звичайно, школу.

Отже, розглянемо деякі аспекти детальніше.

Батьки. Автори книги "Ви, Ваша дитина і школа" наголошують: бути батьком – це не лише радість, а й виклик, адже основна роль тата й мами - дати своїм дітям якнайвищі шанси прожити щасливо й продуктивно. Якщо ви несете безпосередню відповідальність за догляд за дитиною та її здоров’ям – ви є її татом чи мамою, байдуже, який у вас офіційний статус (наприклад, учитель? ). Кен Робінсон підкреслює: не кожній дитині судилося винайти революційну технологію, здійснити прорив у медицині, стати гросмейстером чи написати пісню, що стане вічним хітом - і це нормально. Можливо, натомість ваша дитина стане прекрасною мамою чи порядним батьком - хіба це погано? Також варто розуміти: диплом бакалавра –  не папірець, на якому написано “Ти успішний!”, так само, як його відсутність не означає: “Ти невдаха!” Завдання батьків -  не колекціонувати "папірці", а допомогти дитині підніматися життєвими сходинками.
"Звучить жорстоко, але люди теж здатні на радикальні дії на шкоду своїм дітям. Гаразд-гаразд, вони їх не їдять, зате часто покидають", - відверто підкреслюють автори. Страшно, але згідно з оцінками, двадцять п’ять мільйонів людей (!) у ХХІ столітті (!) живуть у рабстві; чималий відсоток із них – діти. Сюди належать сексуальні раби; внутрішні й закордонні раби; раби, які працюють на риболовних суднах і фабриках, а також діти, які примусово служать у військових формуваннях. Чи відповідальні ми за них? Що можемо зробити?
  Також цікавою є класифікація батьків: авторитарні (діють силою примусу), авторитетні (виховують власним прикладом), поблажливі (їхні діти виростають розбещеними), недбалі (не займаються дітьми) й батьки-гелікоптери (гіперопікуни, стараються максимально "допомагати"дітям, виконуючи замість них завдання й приймаючи рішення). Цікаво, до якого типу належите ви?

Творчість. Ми, батьки, уважаємо своїх дітей творчими. Хіба не кожному при народженні подаровано талант? Та насправді спроможності й здібності – не одне й те ж. Спроможності – це те, з чим ми народжуємося; здібності – те, на що перетворюються наші спроможності, коли  пізнаємо їх і вдосконалюємо. Багато людей не вміють читати й писати не тому, що не спроможні до цього, а через те, що не навчилися цього робити. Хоч які у нас таланти, без практики, заохочення й рішучості ми навряд чи дізнаємось, наскільки майстерними  можемо стати в тій чи тій справі. Бути творчим - означає щось робити, щоб досягти успіху. Благополуччя - це не тільки обставини, а й зусилля. Щоб досягнути благополуччя, потрібні зусилля: діти, як би ми їх не любили, мусять навчитися працювати.

Надмірна опіка - хвороба багатьох сучасних батьків. Якщо дітям не дають можливості самостійно впоратися з проблемами, вони не вчаться їх розв’язувати, не розвивають упевненості у власних здібностях - і це негативно впливає на їхню самооцінку. Є ще одна проблема. Якщо все дається легко, ти не знаєш, що таке невдача, і через це боїшся помилитись і розчарувати інших.

Навчання – наче фізична вправа. Ніхто не може виконати її за нас. Це особисте досягнення, яке вимагає наполегливості й зусиль. Ми можемо сидіти в спортзалі шість годин на день п’ять днів на тиждень, але якщо весь час просто спиратимемось на тренажери, навряд чи отримаємо бажану форму. Якщо вмовимо свого приятеля позайматися замість нас, він стане стрункішим, а ми – ні. Так само й навчання: який результат матиме ваша дитина, якщо домашню замість неї виконаєте ви? Будьмо відвертими із собою: наші діти можуть чемно ходити до школи й цілими днями там сидіти, але ніхто не зможе за них навчитись.

Похвала. Щоб зміцнити самооцінку дітей, треба не лише хвалити, а іноді, навпаки, менше хвалити.  Якщо похвала не супроводжується конструктивною критикою й відчуттям міри, її ціна швидко падає й вона стає нічого не варта.

Дитинство. Дитинство – це не репетиція життя. Наші діти живуть просто зараз - із власними почуттями, думками й взаєминами. Освіта - як і ми, батьки – повинна взаємодіяти з ними тут і тепер. Те, ким стануть діти й чим вони займатимуться в майбутньому, всіляко залежить від їхнього нинішнього досвіду. Якщо наші діти отримують обмежену освіту, вони навряд чи зможуть виявити свої таланти й зацікавлення, що збагатять їхні життя тепер і надихатимуть їх на майбутні звершення після школи. Дозвольмо своїм дітям навчатися тут і тепер.

Не варто забувати, що викладання й навчання –  міжлюдські взаємини, які потребують зусиль як від учнів, так і від учителя. Сер Кен Робінсон наводить красномовний приклад: "Недавно я розмовляв зі студентами одного коледжу, й один із них запитав мене: «Деякі викладачі такі нудні. Що нам робити?» А я відповів: «Не можна звалювати все на викладача. Якщо вам нудно, частина проблеми – у вас самих. Не можна сидіти перед викладачем і думати: “Ну, давай, зацікав мене”. Це ваша освіта. Проявіть до неї інтерес і візьміть за неї відповідальність".
Відданість і наполегливість відіграють велику роль у житті, але для того, щоб розвинути ці риси в собі, потрібен досвід: розчарування від поразки й радість від успіху. Поразка - теж частина життя. Наші діти мають право не тільки на успіх, а й на поразку.

Школа. Часто можна зіткнутися зі ставленням до школи як до сервісного центру з опцією «все враховано»: я віддаю вам дитину й плачу гроші (офіційно чи ні), а натомість ви забираєте в мене головний біль щодо навчання та виховання моєї дитини.
  Автори книги зауважують: між тим, скільки плюща росте на стінах школи, і якістю освіти, що відбувається всередині, немає жодного зв’язку. У Банґладеш є школи в човнах, у Китаї працює школа в печері, а в Індії існує ціла мережа шкіл на залізничних станціях. Початкова школа «Або» у Нью-Мексико збудована повністю під землею (її заснували в пору, коли був масовий страх ядерної війни), високотехнологічні школи в Каліфорнії мають скляні стіни й ультрасучасний дизайн, а «Школа майбутнього» у Філадельфії більше схожа на музей, ніж на місце, де навчаються дев’ятикласники. Насправді важливими є не парти й стіни, а вчителі, адже будь-яку методику можна реалізувати вдало й невдало.

Університетські дипломи більше не гарантують добре оплачуваної роботи – почасти тому, що їх тепер має сила-силенна людей. Ринок праці дуже швидко змінюється, і тому роботодавці кажуть, що їм потрібні люди, які вміють адаптуватися й не бояться братися за нові завдання й виклики. Їм потрібні творчі люди, здатні творити нові продукти, послуги й системи, а також командні гравці, які вміють співпрацювати. Підприємці скаржаться, що чимало молодих людей з традиційними академічними кваліфікаціями не вміють адаптуватися, творити й працювати в команді. А де ж їм того було навчитися? Їм багато років втовкмачували, що система постійного тестування винагороджує конформізм, дотримання правил і конкуренцію.... Ви теж подумали, що навряд чи Кен Робінсон вивчав український ринок праці й стан української освіти?

Слово про вчителя. Учителі часто мусять витрачати купу часу на тестування й підготовку до тестів замість того, щоб допомагати нашим дітям вивчати справді важливі для них речі. Освітяни, як і ми, знають, що навчання не повинне перетворюватися на нервову гонитву за оцінками й балами під постійним страхом поразки. Як і ми, вони хочуть бачити зміни в школах і готові допомогти ці зміни запровадити.
  Хороші вчителі знають, що їм не під силу змусити дітей навчатися. Діти навчаються самостійно.  Завдання вчителя – створити найкращі умови для цього.
   Більшість учителів люблять свою роботу, і їм не байдужі діти, яких вони навчають. Але це не означає, що вашій дитині підійде будь-який учитель.

Соцмережі й подвір'я. Сидячий спосіб життя й самотність - наслідки соцмереж, адже люди - істоти соціальні, їм життєво необхідна фізична присутність. Страшно, але вперше в історії може статися так, що діти житимуть менше за своїх батьків. Скільки часу проводили ви надворі, граючись? А ваші діти? У середньому сучасні діти бавляться надворі менше – часом набагато менше! – ніж годину на день. Навіть в’язні в колоніях суворого режиму проводять на вулиці удвічі більше часу, бо так вимагає міжнародне право.
Дайте дітям виспатися й стягніть їх із ліжка - примусьте дітей рухатися. Наша батьківська недбалість стає причиноє хронічної втоми й депресії наших же дітей. 

Домашнє завдання. Про плюси й мінуси домашніх написано вже багато. На думку Кена Робінсона, посильне домашнє завдання допомагає навчатися бути дисциплінованим. У книзі ви знаєдете посутні поради, як допомогти (допомогти, а не виконати ЗА) домашнє завдання. Наприклад, автори книги рекомендують створити реальний чи віртуальний сімейний календар і занотувати в ньому всі родинні, шкільні й позашкільні справи, графіки й дедлайни.

Підсумок. Найліпше, що ми можемо зробити як батьки, – допомогти дітям розвиватися по-своєму й пізнати власні таланти й зацікавлення. Діти творитимуть і житимуть по-своєму – так само, як ми по-своєму. За них цього точно зробити не зможемо – навіть не стараймось.

Проблема батьків і дітей вічна й без кордонів.  Гесіод, давньогрецький поет, ще в 700 році до н. е. зазначав:  "Я не бачу жодного майбутнього в нашої країни, якщо сьогоднішня молодь завтра візьме кермо влади у свої руки. Усі молоді люди – такі нахаби, що слів нема. Коли я був малий, нас учили поводитися скромно й поважати старших. Нинішня молодь страшенно нетерпляча". Змінилися тисячоліття, а слова Гесіода ніби вчора сказані. Що можемо зробити ми? Тільки одне: любити своїх дітей. Оберігати. Допомагати. І давати шанси - на успіх, на поразку і - найважливіше - на своє життя.

P.S. Дякую видавництву "Літопис" і Михайлові Комарницькому зокрема, що така важлива й актуальна книжка побачила світ українською мовою. Ця книжка покликана допомогти дорослим не загубити своїх дітей у лабіринтах шкільних коридорів. Так,  наша освіта переживає не найкращі часи. Та хіба вона можлива без нас, батьків?

Огляд цієї книжки написала 4 роки тому - у 2018-му. До ковіду. До війни. Час нас усіх змінив. Але проблема мудрої любові до дитини - такої, яка не нашкодить, - вічна.

субота, 5 листопада 2022 р.

Наодинці зі словом



Буває, картини пишуть не на чистому полотні, а наносять фарби на старе зображення. Подібна метаморфоза відбулася і з нашим українським Словом. Щоб приховати первісне зображення, загарбники малювали на шедеврі Творця щось начебто "історично правильне". Так нашу мову, літературу, культуру хотіли видати за споріднену з російською, а ще - стражденну, важку, трагічну, і найбільше - меншовартісну. Андрій Содомора, відомий український перекладач, науковець, у книжці "Наодинці зі словом" злущує верхній шар фарб і показує, що справжній шедевр має тисячолітні традиції. Що ані садок вишневий, ані біла хата - не шароварщина й не щось притаманне тільки українському селу. Навпаки, усі наші одвічні символи виростають із древніх культур, західних і східних традицій.

 Цю книжку можна читати як спробу осмислення філософії слова й мови.

Як історію української літератури, корені якої - з античності; вона нічим не поступається літературі світовій, бо є її частиною.

Як розвиток української культури - самодостатньої, багатої, яка є частиною світової культури. А наші митці, філософи, учені - джерело, яке напуває світ.

Тут - і осмислення Шевченкового "Кобзаря", і творів Івана Франка, і аналіз символів, українських архетипів.

Тут - і етимологія. Ви знали, що в римлян «високий» і «глибокий» – одне й теж слово (altus)? Та й ми називаємо небо і високим, і глибоким. 

Есеї праці "Наодинці зі словом" - це якісні тексти для аналізу на уроках словесності. 

Їх можна й потрібно використовувати в підручниках, адже ці твори - про нас із вами, про історію, війну, про звичаї, традиції, які ми губимо по світах, про нашу - українську - ідентичність.

І ще. Цю книжку не можна читати поспіхом. Так само як і не можна бути поспіхом наодинці з кимось рідним і дорогим.

——

«Наодинці зі словом» - вишуканий подарунок для тих, кому хочеться висловити вдячність, якій нема ціни: книжку можна подарувати бібліотеці рідної школи, факультету, університету. 

До речі, якщо зробити передзамовлення, то точно отримаєте книжку з автографом Андрія Содомори (http://www.litopys.lviv.ua/node/83). 

____

Фрагменти з книжки Андрія Содомори "Наодинці зі словом".

Погане поле вчить мужності (давньогрецька мудрість).

Та прийшла зі своїм гарячковим поспіхом гулка, технізована, споживацька доба. Ритми оспіваної в піснях ручної праці поступились гудінню колеса. Праця і пісня, «великі дві сили», пішли кожна своєю стежкою – стали іншими. Слух, пряма стежка до серця, поступається жазі бачення. Не такого, як його розуміли античні (дивитись і дивуватися – крок до творчості), а просто бачення, бездумного споглядання. Народна творчість із її чуттям до слова поступається масовій, «загальнодоступній» культурі, яка не керується гаслом наших неокласиків «Ad fontes» (до джерел). Не орієнтується й на те, як розумів культуру Іван Франко, «син народа, що вгору йде»: годинами читав селянам Гомерову «Одіссею» в перекладі Петра Ніщинського – і ті, як сам про це пише в листі, уважно й зацікавлено слухали... Читав те, що не просто розважає, а веде вгору, з темряви – до світла. Доба великих розлучень: пісні – з працею, людини – з багатьма речами, якими вона послуговувалася, краси фізичної – з духовною... Та найвідчутнішим є розлучення людини урбанізованого світу – з природою.

Винаходи ж можуть слугувати не лише добру, і це теж передбачили античні: «Хитра природо людська, ти сама себе перехитрила: / Надто вигадлива ти, жаль, що на шкоду собі» (Овідій).

 У здоровому тілі – здоровий дух? Не конче. Як у дзвінкому келихові не завжди буває здорове вино. Дзвінкість келиха ще й вмістом зумовлюється.

«Листів» не пишемо: «замовляти» у Святого Миколая не годиться (Святий найкраще знає, що дитині подарувати), та й нецікаво отримувати замовлені, наперед відомі дарунки. 

——-

Андрій Содомора «Наодинці зі словом» (Львів, видавництво «Літопис»).

Замовити можна тут. 

четвер, 27 жовтня 2022 р.

Українська мова: підручник для 5 класу (колектив авторів О. М. Семеног, Т. І. Дятленко, М. Д. Білясник, В. В. Волницька)




Серед розмаїття підручників з української мови  для 5-го класу НУШ є підручник, якому не вистачило голосів, щоб перемогти в конкурсі.

Але війна внесла свої корективи - і підручники за кошт держави наразі не друкують. Більшість користується електронними версіями, що не прив'язує вчителя до одного автора.

Якщо ви працюєте за навчальною програмою "Українська мова. 5-6 класи" (авт. Н. Б. Голуб, О. М. Горошкіна), варто звернути увагу на підручник колективу авторів О. М. Семеног, Т. І. Дятленко, М. Д. Білясник, В. В. Волницька.

Кожен параграф добре продуманий:

- теоретичний матеріал поданий і науково, і доступно, і логічно;

- вибір вправ: від спостереження - до творчих; імпонує, що не знехтувано тренувальними вправами;

- аналіз тексту (до речі, це твори для дітей Василя Сухомлинського, притчі);

- ілюстрації-підказки, ребуси, схеми, таблиці;

- пропозиція навчатися створюючи (автори пропонують лепбук);

- алгоритми виконання завдань;

- ключі до вибраних завдань та інші корисні додатки;

- qr-коди й покликання на додаткову інформацію.


Українська мова: зошит для 5 класу НУШ






Зошит для робіт, тестовий зошит та одночасно навчальна розмальовка з української мови для 5 класу - універсальний помічник у 5-му класі НУШ, який може супроводжувати підручник будь-якого автора. 

Видавництво «Літопис» починає передзамовлення на нове видання. 

Як зробити ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ? 

1️⃣Листом - адреса:  litopys@ukr.net 

2️⃣За тел.:  +38 (032) 255-34-31    

+38 (063) 948-62-57

Ціна та деталі - у видавництві. 

🍃🍁🎓ПРО зошит

✅Пропонований зошит - розмальовка: правила з мови супроводжують герої - це кіт Порадник, Орфа, Синт та Пункта (за назвами легко прочитуються розділи🙃). 

✅А ще це - конструктор: серед завдань і такі, де потрібно вирізати, склеїти, тобто «сконструювати» свою унікальну книжку. 

✅Тут і вправи за принципом незавершеного речення, і асоціації, і тести після кожного уроку. 

✅Розмальовки - це й арттерапія, можливість для підлітка пізнати себе. А також підказка для вчителя: за кольорами, які дитина обирає на уроці, можна прочитати її настрій (у кінці зошита є пояснення). 

✅Зошит може бути використаний за будь-якою типовою навчальною програмою чи підручником, бо теорія мови - спільна й обов’язкова платформа для всіх. 

✅У 6-му класі повторюємо всі розділи, вивчені в 5-му класі (а зараз - особливо потрібно), тому зошит-конструктор-розмальовка стане також надійним помічником.

пʼятниця, 14 жовтня 2022 р.

Покров Пресвятої Богородиці



Джерело

Покров Пресвятої Богородиці - Усіх Скорботних Радість🤍

Ікона особливо цікава тим, як тут зображена Богородиця. Від неї розходяться стрічки благодаті, а всіх людей вона захищає плащем опіки. Тут ми бачимо здорових і немічних, щасливих і знедолених, жінок і чоловіків, заможних і бідних. Усі рівні в очах Богородиці. Вона однаково покриває всіх і за всіх молиться. Тому Богородиця і є всіх скорботних радістю.

*Покров Пресвятої Богородиці у варіанті Всіх Скорботних Радість, друга половина 17 ст., с. Стара Сіль, Старосамбірщина

Джерело. 

#Покров_Богородиці

понеділок, 3 жовтня 2022 р.

6 клас НУШ (пілотування освітніх матеріалів): діагностувальні роботи (контрольне оцінювання)



Пілотні навчальні матеріали - майбутні підручники для 6 класу НУШ та супровідний матеріал до них.

Зараз триває робота над методичними додатками до посібника з української літератури Олесі Калинич та Світлани Дячок, за ред. проф. Юрія Ковбасенка (6 клас). 

Для пілотування доступні: 


На сайті видавництва "Астон" можна завантажити такі матеріали:

неділя, 2 жовтня 2022 р.

З Днем учителя📚🎓🍁


Для причетних до свята❤️📚🎓

Уроків - тих, що у звичайних класах звичайних шкіл; на яких лунає «ліс рук», «забув домашнє», «вибачте за спізнення»; на які кличе звичайний шкільний дзвінок і які не перериває повітряна тривога. Купи зошитів - звичайних, робочих. Які здають на перевірку учні в класі, а не по чужих світах. Шкільних світлин - із безтурботними дитячими обличчями; з екскурсій, зі шкільних свят. Світлин, на яких діти й учителі не на руїнах школи, не в підвалах; на яких обличчя не виснажені й не заплакані. 

Молитви - за рідних, близьких і далеких, за воїнів, за мир -  тієї, яку чує Бог. 

Спокою душевного й неспокою творчого. 

Сродної праці й задоволення від зробленого. 

Мудрості - для маленьких кроків і значущих рішень. 

Часу - для родини, для улюбленої роботи й обов‘язково -  для себе. 

Особистих звершень й звичайного людського щастя. 

Здоров’я - для всього - й особливо для великої любові до світу й до себе. 

Перемоги - нашої країни й тих, хто на боці світла. 


————

Джерело світлини тут: https://pin.it/2VFJun8


пʼятниця, 30 вересня 2022 р.

З Днем працівника освіти🎓📚🍁

 


«У темні часи добре видно світлих людей» (Еріх Марія Ремарк). 

Чи не тому майже кожен з освітян без вагань став частиною невидимого фронту - підтримував тих, кого війна вигнала з дому; допомагав бійцям, 

надихав своїм прикладом інших. 

І навчав дітей - попри все. 

Нашу працю називають сподвижництвом. Тому від освітян зазвичай і хочуть дива: навчити й зацікавити будь-кого, дати відповіді на всі запитання, розв'язувати всі проблеми. Чекають жертовності - часу, сил, уваги. Але в учителів немає крил. Вони люди. 

Нашу працю називають величною. Хоча Черчилль колись слушно зазначив: «Ціна величі - відповідальність». На нас справді покладено величезну, колосальну відповідальність. Власне, ми самі обрали цю відповідальність. Тому хто не витримує, йде з освіти. 

Ми, освітяни,  творимо майбутнє - навчаємо й виховуємо, щоб наші діти знали відповіді на найважливіші запитання. 

Чи треба ставати на коліна? Так. Але тільки в молитві перед Богом. 

Чи схиляти голову? Так - на знак пам‘яті про тих, хто перейшов до частини небесного легіону. Про наших учнів, які стали ангелами. 

Про колег, які пішли у вічність…


Дорогі освітяни! 

З прийдешнім нашим святом! 

Уже цитований Черчилль залишив спогад про корабель.  Якось прем‘єр-міністр піднявся на капітанський місток і побачив величезні хвилі. Корабель упевнено їх різав. Черчилль запитав себе: «Чому корабель, набагато менший за море, перемагає ці могутні й небезпечні хвилі?» І зрозумів: причина в тому, що в корабля є мета, а у хвиль - ні. 

Тому бажаю всім нам усвідомлення мети, щоб залишатися тим кораблем, який долає будь-які штормові хвилі. 

Відчуття землі під ногами й безмежності неба. 

Миру, любові, добра, світла в людях і в собі. 

І найбільше - Перемоги. 💙💛

Зі святом!

пʼятниця, 23 вересня 2022 р.

З Днем дошкілля📚🍃🍀


Щоденна жага відкриття світу народжується не в школі. Навчання наші діти починають ще в дитячому садочку, коли виводять перше коло чи малюють перше сонечко, вивчають перший вірш чи грають першу роль. 

🍀Ми, батьки, милуючись досягненнями наших малят - такими маленькими для світу й такими надважливими для кожного особисто,- повинні пам’ятати, що за кожним наївним малюнком, за кожною рискою й новими знаннями - вихователі, які, наче диригенти величезних оркестрів, відчувають настрій кожної дитячої струни. 

❤️Шановні працівники дошкільних закладів освіти! Шановні керівники й вихователі-вчителі, кухарі й медпрацівники - усі, хто веде за руку наших діток, хто дбає про них, хто щодня відкриває такі прості й водночас такі потрібні істини. Перемоги нашій державі заради миру наших дітей.  Затишку й добра, здоров‘я й комфорту. 

❤️Шановні колеги! Бережіть себе.  Ваші серця чуйні, бо в них - безмір любові, розуміння, терпіння. Будьте здоровими, нехай вас розуміють та поважають. 

———————

Довідково


Професійне свято працівників дошкільних установ  відзначають  27 вересня. Проте частина працівників закладів дошкільної освіти за традицією святкує День вихователя напередодні останньої вересневої неділі чи в неділю. 


Уперше офіційно День вихователя відзначили в 2011 році. Кабінет Міністрів України дату 27 вересня зафіксував Постановою №629 “Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти”,

четвер, 22 вересня 2022 р.

Проєкт Закону про дошкільну освіту


Опубліковано проєкт Закону про дошкільну освіту №8030 від 13.09.2022: 
 🔸мова навчання в ЗДО - українська; 
 🔸наповнюваність груп - відповідно до віку; 
 🔸типи власності: державний, комунальний, приватний, корпоративний; 
 🔸керівник призначається на посаду на конкурсній основі тощо. Ознайомитися з проєктом можна тут: https://ips.ligazakon.net/document/ji08074a?an=2

неділя, 18 вересня 2022 р.

Додаткові матеріали до комплекту діагностувальних робіт Олесі Калинич


Додаткові матеріали до комплекту діагностувальних робіт Олесі Калинич (за підручником з української літератури для 5 класу Олесі Калинич, Світлани Дячок (за ред. проф. Юрія Ковбасенка) - у вільному доступі.




________________________
Можливо, буде потрібно

Комплект діагностувальних робіт (контрольне та поточне оцінювання НУШ)

 

Отже, діагностувальні роботи (за підручником з української літератури для 5 класу (автори Олеся Калинич, Світлана Дячок; за наук. ред. професора Юрія Ковбасенка)) можна замовляти у ТОВ "видавництво Астон"

Також уже в друці підручник. 

🎓Усі методичні матеріали для вчителів у вільному доступі на сайті видавництва https://cutt.ly/cVuq0qT 

❗️ZOOM-конференція з презентацією посібників відбудеться 21.09.2022 р. о 19.00 год. Реєстрація на конференцію для вчителів тут: https://forms.gle/2bajfDqs3Eg3mC8d7 

‼️Замовлення на діагностувальні роботи надсилайте на електронну адресу tovaston@ukr.net або за тел. 0673546295

Деталі тут: https://www.facebook.com/plugins/post.php?href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2FUTovaston%2Fposts%2F1419583258525468&show_text=true&width=500