На одній зі стін мого кабінету (як і майже кожного кабінету української мови та літератури) висять портрети письменників. Часом на уроці жартома на учнівське "забув", "не встиг", "не зміг" кажу: уже скоро письменники під скляними оправами зможуть, встигнуть і заговорять :) . Насправді за років 8 письменники бачили багато. От тільки як вони сьогодні, напевно, дивувались і тішились, коли за парти сіли не рідні, такі знайомі учні, а колеги з Житомира :)
38 учителів, методист обласного інституту післядимпломної освіти, методист міського відділу освіти Житомира (реальні й фейсбучні друзі) відвідали Хуст.
Знаєте, кожен майстер-клас - насправді велика відповідальність. Ти ніби щоразу складаєш іспит.
Чи потрібно зараз говорити про майстер-клас? Ні, не потрібно: усі ідеї й напрацювання втілено в зошитах , тому навіщо повторятися й полохати натхнення від зустрічі? :)
Легко спілкуватися, коли навіть досвідчені колеги схвалюють роботу з мемами й кодами, а молодь не заперечує "класичні" вправи. Легко спілкуватися, коли ти вчитель (повірте, зовсім не з символічним тижневим навантаженням) і ділишся досвідом із тими, у кого самому можна вчитися. Легко спілкуватися, коли півтори години спливають непомітно, бо перед тобою - не байдужі обличчя, а зацікавлені погляди.
Фотосесія, автографи, спілкування... але що може зрівнятися зі словами, що Закарпаття - благодатний край, що наші закарпатські хати (й кабінети) чисті й охайні, що люди - гостинні, що в Хусті практично всі розмовляють українською. Хтось намагається розділити нас на захід, схід, центр, але насправді всі ми - українці.
Дуже хочеться, щоб подорож колег із Житомира стала початком доброї традиції з обміну досвідом.
Тішуся з чудової ідеї (це ж треба придумати! :) ) подарунка - справжньої ляльки-мотанки ручної роботи: одягнена вона ошатно, вишукано, зі смаком, але без обличчя. Хоча, думаю, цій ляльці обличчя й не потрібне, коли її дарують такі щирі люди.
Дякую дирекції нашої школи й зокрема директору Бачкаєві Олександру Георгійовичу Бачкаєві за прийом та зустріч гостей.
У ці дні багато разів прозвучало "Олеся Калинич". Знаєте, Олесі Калинич як учителя не відбулося б, якби в неї за плечима не було колег, готових підтримати й допомогти. Тож дякую Юрик Ларисі Петрівні й дівчатам, які були поруч.
Житомирці зараз не прочитають цей допис, оскільки повертаються додому. Щасливої й безпечної вам дороги, дорогі колеги! Нехай завтра ваш день почнеться спогадами про Хустщину :)
38 учителів, методист обласного інституту післядимпломної освіти, методист міського відділу освіти Житомира (реальні й фейсбучні друзі) відвідали Хуст.
Знаєте, кожен майстер-клас - насправді велика відповідальність. Ти ніби щоразу складаєш іспит.
Чи потрібно зараз говорити про майстер-клас? Ні, не потрібно: усі ідеї й напрацювання втілено в зошитах , тому навіщо повторятися й полохати натхнення від зустрічі? :)
Легко спілкуватися, коли навіть досвідчені колеги схвалюють роботу з мемами й кодами, а молодь не заперечує "класичні" вправи. Легко спілкуватися, коли ти вчитель (повірте, зовсім не з символічним тижневим навантаженням) і ділишся досвідом із тими, у кого самому можна вчитися. Легко спілкуватися, коли півтори години спливають непомітно, бо перед тобою - не байдужі обличчя, а зацікавлені погляди.
Фотосесія, автографи, спілкування... але що може зрівнятися зі словами, що Закарпаття - благодатний край, що наші закарпатські хати (й кабінети) чисті й охайні, що люди - гостинні, що в Хусті практично всі розмовляють українською. Хтось намагається розділити нас на захід, схід, центр, але насправді всі ми - українці.
Дуже хочеться, щоб подорож колег із Житомира стала початком доброї традиції з обміну досвідом.
Тішуся з чудової ідеї (це ж треба придумати! :) ) подарунка - справжньої ляльки-мотанки ручної роботи: одягнена вона ошатно, вишукано, зі смаком, але без обличчя. Хоча, думаю, цій ляльці обличчя й не потрібне, коли її дарують такі щирі люди.
Дякую дирекції нашої школи й зокрема директору Бачкаєві Олександру Георгійовичу Бачкаєві за прийом та зустріч гостей.
У ці дні багато разів прозвучало "Олеся Калинич". Знаєте, Олесі Калинич як учителя не відбулося б, якби в неї за плечима не було колег, готових підтримати й допомогти. Тож дякую Юрик Ларисі Петрівні й дівчатам, які були поруч.
Житомирці зараз не прочитають цей допис, оскільки повертаються додому. Щасливої й безпечної вам дороги, дорогі колеги! Нехай завтра ваш день почнеться спогадами про Хустщину :)
Коментарі