Поет став морем. Далеч степова,
І хмарочоси, й гори — ним залиті.
Бунтують хвилі-думи і слова,
І сонце генія стоїть над ним в зеніті.
Іван Драч
...Спочатку ми одягли Шевченка в кожух, зробили його суворим дядьком. Написали книги, як майбутній поет і художник у дитинстві страждав. Страждав і в юності. За законами жанру, страждав аж до смерті...
Потім ми прислухалися до Івана Драча:
Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха.Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.
І скинули. Ми зробили Шевченка своїм сучасником. Бо й справді, він же на сторожі коло нас поставив слово. Так Шевченко з‘явився юним у скам’янілій величі. Постав молодим на постаментах в Україні... Поступово в Шевченка з‘явилися рожеві вуса, зелене волосся, модний тренч, трикамерний айфон... Дітям ми запропонували уявляти, що б Шевченко сказав сучасникам... Так, адже ми набагато кращі за тих, хто зробив із Шевченка ідола в кожусі.
Що думає Шевченко з того світу, роздивляючись свої осучаснені зображення?
Що думає, читаючи «що б сказав», ніколи того не кажучи?
Що думає, коли чує пафосні фрази, прикрашені його цитатами?
Він художник. Поет.
Академік.
Він людина.
Як за людину, за нього можна поставити свічку. Згадати в молитві ім‘я. Піти на могилу.
Але нам потрібні ідоли, боги, пророки. Тому ми вшановуємо пам‘ять нескінченними словами, вінками, акціями. І малюємо рожеві вуса.
Летять стежини до Дніпра,
Летять хмарки, летять дороги,
Зібгавши куряву під ноги.
Летять студенти і монахи,
Летять мундири і папахи,
Летять солом’яні брилі,
Летять кленові костилі,
Летять берлини і підводи,
Летять віки. Летять народи.
Вишневий вітер на Землі.
Вишневі думи на чолі.
Іван Драч
Світлина - пам'ятник Тарасові Шевченку в Хусті.
P.S. Завтра вийде свіжий номер нашої шкільної газети з малюнками п'ятикласників, де Шевченко заново... осучаснений.
Коментарі