Для мотивації учнів (і не тільки)
Навіщо навчатися, якщо про все можна прочитати в Інтернеті? Про це часто говорять і діти, і дорослі.
У 1997 році 14-річний студент США презентував науковий проєкт «Наскільки ми освічені?». Він створив петицію про повну заборону монооксиду дигідрогену (звичайної води). У петиції Натан юнак описав деякі властивості води так, що ця нешкідлива сполука стала схожа на токсичну речовину: «Монооксид дигідрогену може викликати сильні опіки, спричиняє ерозію ґрунту, прискорює корозію множинних металів, може викликати коротке замикання, виявлене у хворих на рак. Його використовують як промисловий розчинник на атомних станціях, у насильницьких наукових дослідженнях з лабораторними тваринами».
У результаті 43 з 50 респондентів підтримали заборону, 6 однокурсників утрималися, і тільки один знав, що це звичайна вода...
Звісно, про монооксид дигідрогену можна було прочитати хоча б у підручнику з хімії… Але сенсаційна та неправдива інформація, елементарна наукова безграмотність все одно дала можливість неосвіченим людям бачити правду й боротьбу за неї там, де її бути не може.
Дигідрогену монооксид — науковий жарт, містифікація, призначена для ілюстрації того, яким чином відсутність наукової грамотності може призвести до паніки.
У День сміху 1 квітня 1998 німецьке інформ-агентство DPA (Deutsche Presse-Agentur) опублікувало інформацію, що австралійський парламент оголосив про початок кампанії із заборони дигідрогену монооксиду на міжнародному рівні.
За матеріалами Вікіпедії
Коментарі