✍️Книжка Людмили Коткової «Листи, що оживають» - наче напівтаємні діалоги великих людей, які раптом перестають бути портретами зі стіни й стають співрозмовниками за столиком затишної кавʼярні. У листах митці не повчають, а ніби сідають поруч і кажуть: «Слухай, мені теж не все вдавалося». Наприклад, Григорій Сковорода говорить про труднощі - і це не пафосне моралізаторство, а спокійна впевненість людини, яка вже падала, вставала й знає, що іти - це не про швидкість, а про впертість. Цікавим є формат запитань і відповідей. Бо це не книжка «прочитав - забув», а збірка для учнів 9-11 класів, яка підморгує: «А ти як думаєш?» Життєві «перегони» того ж таки Григорія Сковороди раптом дуже сучасні: контрольні, дедлайни, страх не встигнути за світом, який постійно тисне на кнопку “швидше”. Це спосіб не втратити себе, коли навколо шторм і вайфай зникає саме тоді, коли він найбільше потрібен. Цю книжку хочеться радити учням, учителям і всім дорослим, які часом тільки вдають,...
Багато моїх колишніх учнів уже виросли настільки, що самі тепер водять дітей до школи. Їхні діти навчаються в місцевих закладах освіти, тож маю унікальну можливість дізнаватися про шкільні новації не тільки з постанов, наказів чи методичних рекомендацій, а з батьківських монологів - щирих, емоційних і дуже життєвих. Зустрічаю Марію (ім’я, звісно, змінене, але сміх - автентичний). Вона дивиться на мене, свою колишню вчительку, і пам'ять відразу малює шкільні роки, щоденник, оцінки, які можна було швидко сховати від мами. Порівнюємо це зі школою її сина й сміємося, бо інакше довелося б плакати. І тут Марія починає розповідь про своє знайомство з оцінюванням за групами результатів. Для тих, хто ще не занурювався в новітній жанр сучасної освітньої прози, поясню: це коли замість цифр тобі видають докладний словесний аналіз усього: від знань дитини до її внутрішнього космосу. Отже, отримує Марія "табель" - свідоцтво досягень. Власне, не табель, а том перший, частина перша. Арк...