Допис почну цитатою. Але це слова не відомого письменника, а фрагмент із есе колишніх десятикласників «Чому я не люблю школу?»: "Унікальність – я, мій стиль, мої думки. Але вчителі нас заганяють у стандарти. От пишу я цей твір. А Олеся Василівна обов'язково доставить пропущені коми. Це стандартизація моїх думок. Не робіть із мене стандарт! Або, будь ласка, не давайте теми про унікальність, якщо й так увесь твір підганяєте під стандарт". ...Пам'ятаєте, а ще ви писали, що школа не готує до життя, що вас тут обмежують, що нема абсолютної свободи… Начитавшись таких безапеляційних думок , 2 жовтня 2017 року в блозі опублікувала фрагмент нашого прикінцевого діалогу: "- Що ви готові зробити конкретно зараз, щоб змінити ситуацію на краще? Обіцяю підтримати кожну логічно обгрунтовану думку". Відповідь, м'яко кажучи, здивувала: "Треба щось і робити?" А далі резюмувала: "Упевнена, мої учні складуть ЗНО, напишуть зовсім непогані твори й добре розв