Ілюзія переваги

  Соцмережі стали причиною явища, коли будь-хто може писати коментарі з порадами з будь-якого приводу. Напевно, ви давно помітили, як багато в останній час серед коментаторів знавців проблем освіти, вірусології, політики... 
  Є багато й тих, що вважають себе компетентними майже в усіх царинах. Такі люди переконані, що володіють критичним мисленням, проте критичне мислення - не завжди здоровий глузд. Водночас люди компетентні (майстри своєї справи) уникають коментарів з приводу і без.  Про ці та інші ілюзії (й не тільки) йдеться в книзі колишнього снайпера.

Брендон Уебб - керівник курсу з підготовки снайперів підрозділу SEAL ("морських котиків"). Він створив медіакомпанію "Hurricane Media", є автором популярних книжок, серед них - бестселер «Керівництво бізнесом за методиками спецназу» («Приціл. Як приймати кращі рішення...» в перекладі українською).

Застосовуючи досвід спецназівця в мирному житті, колишній військовий приходить до логічного висновку: більшість експертів, які, можливо, і добре розуміють теорію, насправді досить посередні; тільки безжалісні тренування в конкретній сфері дають можливість стати професіоналом.

Чому ж тоді так багато людей переконані, що можуть аналізувати будь-які явища як професіонали, навіть не маючи для цього базових знань?

Відповідь - у ефекті надмірної впевненості. 

Надмірна впевненість - це своєрідне упередження, за якого суб'єктивна впевненість людини значно вища за об'єктивну точність дійсності. 

Упереджена людина не лукавить: вона справді переконана в правильності своїх суджень чи оцінок, бо підкріплює їх фактами дійсності. Проблема в тому, що часто ми "висмикуємо" з контексту лише потрібні факти. Власне, ми переконані, що наша точка зору правильна з двох причин: 1) точка зору наша; 2) ми не можемо помилятися, бо це ми. 

У науковій літературі надмірна впевненість має такі основні ознаки:  переоцінка власної поведінки/результату, завищення місця власного результату у порівнянні з іншими та надмірна впевненість у точності власних переконань.
Ця ілюзія переваги має також назву - ефект Лейк-Уобегона (за назвою вигаданого міста, у якому всі жінки сильні, чоловіки привабливі, а діти - майже вундеркінди). Науковці давно вивчили ефект надмірної впевненості. Наприклад, в одному з досліджень було проведено опитування. За результатами, 25% респондентів віднесли себе до лідерів. Насправді ж, лідерів був усього 1%. 

Тому важливо щоразу аналізувати свої уявлення безпристрасно. Але... але поки ви будете міркувати щодо об'єктивності своїх суджень, може виникнути інша небезпека: вас завалять суб'єктивними оцінками люди, які вважають, що прочитали кілька заголовків в інтернеті й знають усе. 

1932... 1933...

 Ікони на стінах можна запросто розстріляти, коли повірити, що Бога нема. Так зробив Максим, син українських селян Марії й Корнія, більшовик.

Вигнати батьків із їхньої хати. Звісно, не на вулицю. Он сусідів вислали в Сибір, а хата порожня...

Можна робити, що завгодно: Бога нема, кари нема, натомість - у тебе наган і абсолютна свобода. Ти - більшовицька влада.

Колективізація. Наївні ошукані селяни. 

«Я, Максим Корнійович Перепутька, відмовляюся від своїх батьків-кулаків...»

Із церкви зняли дзвони. «Всього тридцять троє попало на Соловки».

Зерно замкнено в церкві. Наче свічки, гаснуть голодні істоти з людськими очима. У селі нема ні котів, ні собак. Не піднялася рука Корнієва зарубати Сірка - вірного пса. 

...Надія, дочка Марії,  збожеволівши від голоду, задушила дитинку - свою Христю.

«26258-й день... день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія - покинута, одинока».

Колись твір Уласа Самчука «Марія» вивчався в 11 класі. Це історія України крізь призму життя героїні з біблійним ім‘ям. Розповідь  обривається 1933 року: жовтий привид голодомору зжер Марію і її село...

Майже 90 років спливло з того часу, але ніхто й досі не може відповісти на запитання, як так могло статися, що люди свідомо прирекли на голодну смерть людей? Улас Самчук показує не тільки червоного більшовицького звіра, а й фатальні помилки українців: це і наша наївність, і невиліковна любов до обіцянок, і «моя хата скраю»... і трагедія зречення роду, вихолощення в собі всього батьківського - українського. 

«Марію» важко читати. Це твір не веселий. У ньому немає фантастики, драйву. Тут і село, і праця на землі. Вічна любов, туга і прощення. Власне, тут те,  що робить літературу «нудною й нецікавою», - наша трагічна історія. Напевно, тому «Марію» й вилучили зі шкільної програми. 

Це текст для тих, хто може і вміє думати. Хто готовий розуміти минуле, щоб не повторити жахливих помилок, які неможливо ані виправити, ані простити. 

Це - твір про правду. Про страшну правду.  Невже нашим дітям не потрібно її знати?

Реорганізація освітніх закладів: початкова школа, гімназія, ліцей

Учора (25.11.2020) на сайті МОН України оприлюднено ПРОЄКТ Положення про ліцей (обговорення триватиме до 15 грудня). Власне, закон "Про повну загальну середню освіту" ще в січні 2020 року констатував: освітні заклади України повинні бути реорганізовані. Загальноосвітніх шкіл у сучасному форматі не буде.  Не передбачено й функціонування гімназій-інтернатів, навчально-виховних комплексів. 

Так, у статті 35 Закону України "Про повну загальну середню освіту" (відомості Верховної Ради (ВВР), 2020, № 31, ст.226; зі змінами, внесеними згідно із Законом № 764-IX від 13.07.2020) зазначено типи закладів освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти:

1. Здобуття повної загальної середньої освіти на певному рівні забезпечують:

початкова школа, що забезпечує здобуття початкової освіти;

гімназія, що забезпечує здобуття базової середньої освіти;

ліцей, що забезпечує здобуття профільної середньої освіти.

Початкова школа функціонує як окрема юридична особа або як структурний підрозділ гімназії.

Гімназія та ліцей функціонують як окремі юридичні особи.

Як виняток, за рішенням засновника ліцей може також забезпечувати здобуття базової середньої освіти.

У статті 32 згаданого вище закону йдеться про утворення, реорганізацію, ліквідацію та перепрофілювання закладу загальної середньої освіти:

1. Рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти приймає його засновник (засновники).

Мережа закладів загальної середньої освіти формується відповідно до законодавства з урахуванням соціально-економічної та демографічної ситуації, а також відповідно до культурно-освітніх та інших потреб територіальної громади та/або суспільства.

Ліцеї можуть бути утворені та здійснювати освітню діяльність за умови дотримання вимог цього Закону, ліцензійних умов та положення про ліцей, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Для започаткування та провадження освітньої діяльності комунального ліцею у його складі має бути створено та функціонувати не менше чотирьох 10 класів.

Згідно із Законом про "Повну загальну середню освіту», ліцей забезпечує здобуття профільної середньої освіти. 

У проєкті Положення про ліцей зазначено, що можливим є зарахування дітей до ліцею і до 5-9 класів (порівняймо: у статті 35 закону «Про повну загальну освіту» така можливість передбачена «як виняток» - див. вище), і до 10-11(12) класів:

7. Зарахування дітей до державних, комунальних і корпоративних ліцеїв відбувається на конкурсних засадах.

Зарахування дітей до державного, комунального ліцею (до 5-9 класів) здійснюється на конкурсних засадах за умови, що кількість поданих заяв про зарахування перевищує загальну кількість вільних місць у відповідних класах.

Зарахування дітей до державних, комунальних і корпоративних ліцеїв (до 9-11 (12) класів) може проводитися без конкурсу, якщо кількість поданих заяв про зарахування не перевищує загальної кількості вільних місць у відповідних класах.

14. Ліцей може мати у своєму складі внутрішні структурні підрозділи (крім структурних підрозділів, що забезпечують здобуття дошкільної або початкової освіти):

позашкільний підрозділ;

пансіон;

центр практичної психології;

кафедри з окремих освітніх галузей, навчальних предметів (інтегрованих курсів);

лабораторії;

підрозділи з питань інноваційної діяльності та інші внутрішні структурні підрозділи.

Ліцей може мати у своєму складі територіально відокремлені структурні підрозділи – філії. 

До речі, у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" (частина 3, абзац 7)  закону "Про повну загальну середню освіту" зазначено, що терміни "пансіон" та інтернат" ідентичні. 

Примітка. Синім та фіолетовим виокремлено фрагменти текстів із відповідних документів.

Як мотивувати вчителів?

Способи мотивації є різні: це і позитивні (похвала, премія), і негативні (наприклад, штраф). Дискутувати про ефективність того чи того виду мотивації можна довго. 

Поділюся варіантом, який обрали в нашій гімназії. Під час педагогічної ради колектив прийняв рішення провести конкурс на кращий електронний освітній ресурс з навчальних предметів та виховної роботи (до речі, ідея належить дирекції). Мета конкурсу - створення сучасних навчально-методичних матеріалів для змішаного та дистанційного навчання та впровадження їх в освітній процес.  

На конкурс подаються матеріали (відеоурок, серія презентацій, інтерактивні вправи тощо) з теми навчальної програми для 5-11-х класів, які показують практичне використання інноваційних технологій, ефективних при впровадженні змішаного чи дистанційного навчання. Матеріали чи покликання на них розміщуються на шкільній платформі у відповідній групі (за бажанням автора, не обов'язково оприлюднюються у відкритих джерелах).

За підсумками конкурсу переможці отримають дипломи І, ІІ, ІІІ ступенів і можуть бути відзначені грошовими преміями (цінними подарунками). Важливо, що конкурс проводиться на добровільних засадах - нікого до участі не примушують, адже творчість потребує свободи.

Для скептиків, які не вірять в активність учителів, зауважу: серед колег уже є охочі подавати власні напрацювання на конкурс.

Власне, такий підхід дозволяє відзначити творчу працю вчителів, а ще - дає можливість популяризувати цікавий досвід. Здорова конкуренція завжди спонукає до творчості. Переконана, що в кожному освітньому закладі є багато вчителів, які мають чималу скарбничку цікавих напрацювань - чому б їхню додаткову працю не відзначити?

Спілкуюся з багатьма освітянами, чимало вчителів (ідеться не про моїх безпосередніх колег) зауважують, що їхню працю не помічають. Подібні конкурси - можливість заявити про себе.  

А як мотивують педагогів у вашому освітньому закладі?

P.S. Розумію, що серед читачів знайдуться ті, які обов'язково зауважать, що вчителям виплачують зарплату, тому нехай працюють - яка ще мотивація? Так-от, у дописі йдеться про створення додаткових матеріалів, а це - не обов'язок учителя. 

Ресурси для впровадження змішаного навчання

 Чат-боти для навчання

1. Чат-бот "Стоп-суржик" (https://stopsurzh.customer.smartsender.eu/lp/hWaz1fFd?fbclid=IwAR1FNWSp0_xYL1PUT916pU5uDh-JlGhhZtfLKnCjCXnO8w8txwbLMci0H7M).

2. Чат-бот для підготовки до ЗНО з математики: https://t.me/HNEU_ZNO_math_bot

3. Чат-бот для підготовки до ЗНО з української мови: https://t.me/zno_ukr_hneu_bot

4. Чат-бот для підготовки до ЗНО з історії: https://t.me/HNEU_ZNO_history_bot

Офіційний сайт української мови: https://ukrainskamova.com/

Тестування - кластайм: https://www.classtime.com/uk/

Презентації, логотипи, візитні картки тощо - https://www.canva.com/uk_ua/

Битва мемів (правила гри): https://olesya12142111.blogspot.com/2020/10/blog-post_48.html

Музеї світу (дуже цікаві): https://senior.ua/articles/10-naukovih--tehnologchnih-muzev-yak-mozhna-vdvdati-onlayn?fbclid=IwAR00yOPNUrwgHYqz78OS2qgbyQ4tCup35dCckyiPd35bxskkgA6LkCoB_sQ

Курси для вчителів

1. Онлайн-курс для вчителів та керівників шкіл про дистанційне навчання (МОН)
https://courses.ed-era.com/courses/course-v1:MON-DECIDE+1+2020/courseware

2. Онлайн-курс «Навчаймось учитись. Потужні розумові інструменти для опанування складних предметів» https://courses.prometheus.org.ua/courses/coursev1:Prometheus+LHTL101+2018_T3/about

3. Онлайн-курс «Наука про навчання: Що має знати кожен учитель?» https://courses.prometheus.org.ua/courses/coursev1:TeachersCollegeX+EDSCI1x+2019_T2/about

Диктант: від енелятка до національної єдності. Точки зору

9 листопада майже вся Україна писала святковий радіодиктант. Ще напередодні традиційна акція національної єдності почала "обростати" дискусіями на кшталт варто писати диктант чи есе, застаріла форма перевірки знань чи класична... Навряд чи любителі шукати істину очікували на сюрприз: ювілейний диктант (ХХ диктант) виявився дуже неоднозначним і щодо тексту, і щодо читання (автором тексту є письменник Іван Малкович, читала акторка Римма Зюбіна).

Ми з 11-а також долучилися до диктанту. Учні написали по-різному, та і я, учителька, не взяла в лапки енеляток, а слово "Він" у значенні "Бог" написала з великої літери, не поставила тире перед підрядною частиною... Учням пообіцяла перевірити роботи і врахувати написання на їхню користь, якщо можливе пояснення через правила правопису. 

Звісно, як і очікувалося, офіційні коментарі щодо тексту диктанту надав автор Іван Малкович.  Багато років поспіль над текстами працював автор підручників та посібників з української мови та літератури, викладач Олександр Авраменко, який, до речі, читав диктанти в прямому ефірі. Зрозуміло, що мовознавець  не міг не відреагувати на тему диктанту.

Небайдужі до мовних питань користувачі соцмереж відгукнулися сотнями коментарів на дописи Івана Малковича та Олександра Авраменка. 

Що мене приємно вразило в цій ситуації? 😊

Як людина, яка нещодавно пройшла передвиборну кампанію й мимохіть бачила брудні НЕлітературні словесні баталії, зараз із замилуванням читаю виважені й тактовні коментарі щодо диктанту. І стає приємно від того, що насправді дуже багато українців і українок - добірне товариство, яке знає, вміє і може бути красивим. 

...Кажете, в диктанті не було національного єднання? А воно все-таки є, бо чому ми всі зараз об'єдналися навколо цього тексту?😊

Публікую коментарі Івана Малковича та Олександра Авраменка, які позичила зі сторінок авторів. Покликання додаю:

Іван Малкович: https://www.facebook.com/i.malkovych

Олександр Авраменко: https://www.facebook.com/photo?fbid=3687291574656455&set=a.827668097285498

Коментар, скопійований зі сторінки Івана Малковича.
Викладаю текст Національного диктанту.
Після тексту — ОФІЦІЙНІ КОМЕНТАРІ (братимуться до уваги при перевірці диктанту) щодо написання деяких слів.
ВИКЛИКИ КНИЖКОВОЇ ЕРИ
Наприкінці минулого тисячоліття читачі стурбовано запитували: «Невже електронні носії витіснять традиційну книжку?» Але коли Джоан Ролінґ написала «Гаррі Поттера» і її серія романів розійшлася стомільйонними паперовими накладами, це питання втратило свою гостроту.
Сьогодні більш-менш зрозуміло, що електронні носії, принаймні поки що, не створюють кардинальної загрози паперовим книжкам. Проте з’явилися вони не випадково. Гадаю, це Бог так готує нас до далеких мандрівок. Це він підсунув нам ґаджети, щоб ми змогли колись забрати з собою на інші планети свої улюблені книжки, музику, фотографії, картини, — бо як інакше вдалося б це зробити?
Отож доки Ілон Маск ще тільки на півдорозі до інших світів, паперова книжка в безпеці. Однак деякі науковці стверджують, що коли люди нарешті зможуть зачати й народити в космічних умовах нове життя, то таке людське дитя буде схоже радше на знайомий кінематографічний образ «енелятка» — з великою головою, очима на пів обличчя, слабкими м’язами. Для нього, на відміну від нас, такі приємні відчуття, як гортання сторінок, запах паперу, будуть невідомі. І ось, напевно, вже аж тоді й запанує ера електронної книжки.
Але й це не страшно: головне — читати, і не так важливо, з яких носіїв. Бо книжки — це знання й емоції, які, на відміну від щоденного потоку інформації, залишаються з нами надовго.
.................................................................
ОФІЦІЙНІ КОМЕНТАРІ (11.11. 18:00)
1) Прізвище письменниці Джоан Ролінґ пишеться саме так (так в українській ліцензійній версії книжки). Але варіант "Ролінг" і "Ровлінґ/Ровлінг" теж не вважатиметься помилкою. Типовий російський варіант написання "РоУлінг" — помилка.
2) Написанням з малої літери "він" (щодо Бога) Бога не зневажено. Просто у світських текстах, за правилами, "він" (у значенні "Бог") пишеться з малої. Але правильними вважатимуться обидва варіанти — і "він", і "Він".
3) Написання "ґаджет" через "г" — не помилка.
4) Слово "енелята": правильними вважатимуться варіанти написання в лапках і без лапок, бо для людей, які знають це слово понад 20 років, воно вже не новотвір.
P.S. Після кожного диктанту точаться дискусії щодо правопису і пунктуації. Кожен учасник акції сам собі авторитет. Однак хочу зазначити, що текст диктанту вичитували кілька провідних докторів і кандидатів мовознавства, а я звик довіряти справжнім професіоналам. І вам раджу.
А стосовно деяких нарікань, що в тексті мало патріотизму, мене розвеселила жартівлива ремарка п. Сергія Безкоровайного: "В одному коротенькому диктанті розказати, яка гарна Україна і які погані москалі... Та Ви оптиміст, пане."

Коментар зі сторінки Олександра Авраменка

Іди туди, де страшно

 

Ця книжка (на жаль, тільки в російському перекладі) знайшла мене через Oxana Turok😊 ще, здається, на початку вересня😊

Цю книжку не читала, бо не мала напрямку йти туди, де страшно😊

Сьогодні ж, помітивши, що запас нечитаних книжок безнадійно зубожів, узяла до рук текст іноземною - російською. 

Отже, деякі тези. 

Не скажу, що зробите неймовірні відкриття, прочитавши поради Джима Ловлесса.

Але☝️ певні спостереження варто відзначити🧐

🟢1.  Сумніваєтеся, чи братися за нову справу? Тоді думайте не про власні сумніви, а про «чому ні?»😊

🟢2. До речі, найчастіше люди відмовляють не іншим, а собі - через страх браку не ресурсів, а часу. 

🟢3. Ще - страшно, що тобі не допоможуть. Найбільша помилка - розраховувати на допомогу інших тоді, коли всі потребують допомоги. 

🟢4. Успіху ніколи не досягають люди, що живуть за принципом «як усі». 

🟢5. Плітки - єдина розвага для багатьох, яка дозволяє цим «багатьом» бути належним до групи. Належати бодай до якоїсь групи - означає мати хай мінімальний, але самозахист. Людям подобається належати до певного племені.

Найголовніше - згадана книжка має переклад від 2018 року, коли про страх ковіду ніхто й не чув. Тому йти туди, де страшно - часом корисно, а часом - не завжди потрібно😊