НЕостання версія. Зошит-записник із української мови. 5 клас

"Якщо ти не виконаєш бездоганно завдання з першого разу, можеш спробувати вдруге й утретє, а "зіпсовану" сторінку або вирізати  й зберегти як пам’ять про твій шлях помилок і перемог, або використати як згодом "новий"навчальний матеріал. 

Помилятися –  нормально, це частина навчання, частина пізнання світу й себе. Завдяки помилці з’явилося багато відкриттів: багато дослідників не опускали руки через невдачу, а пробували знову й знову. 

Так, якщо під час контрольної роботи неправильно виконати завдання, оцінка буде нижчою. Та в цьому записнику ти маєш другий шанс. Є люди, які не мають права на помилку: від їхніх чітких дій залежить людське життя. Але ти вчишся. Ти можеш собі дозволити розкіш помилятися. Кен Робінсон, дуже відомий учитель (можна сказати, учитель учителів) наголошує: «Якщо не визнаєш, що помиляєшся, ніколи нічого оригінального не досягнеш». А ти ж хочеш досягти багато? Тому працюй, помиляйся, виправляй недоліки й рости".

Це фрагмент вступу до зошита-записника з української мови для 5-класників ( у мене вперше за 7 років знову будуть п'ятикласники :) ), який створила "в перерві" між роботою над зошитами для 10 - 11 класів :) .

Чому НЕостання версія?
По-перше, кожну  тему можна вчити трьома простими способами: комікс (див. зображення), тест-підказка, "звичайний" тест і редагування / створення тексту.
По-друге, формат записника дає можливість вирізати зайві сторінки. П'ятикласникам пропонується тричі виконати схоже завдання, оцінити кожне та залишити (за бажання) тільки те, яке варте найвищої оцінки :) .
Що робити з аркушами, які не "пройшли відбір"? Редагувати й накопичувати як своєрідні гри для бізнес-проекту. Це по-третє :) .
Звісно, працювати з таким записником тільки на одному уроці нема сенсу, тому що робота розрахована на системний підхід.
Який?
Про все обов'язково писатиму в блозі та в Instagram (з демонстрацією відео) з нового навчального року, бо вересень для мене почнеться знайомством із п'ятикласниками :) . Тому готуюся вже :)

Класний керівник: 3/? в 1

Класний керівник творить 

найбільше багатство суспільства – Людину.

Василь Сухомлинський

Літо. Відпустка. Мій блог мовчить, бо його авторка дала собі слово не думати й не писати про школу до вересня. Але гортаючи сторінку у фейсбуці, мимоволі бачиш учительок із неспокійним розумом і серцем і вкотре переконуєшся: учитель - не професія, а спосіб життя...  Напевно, я б і не зірвалася, якби не вчорашня зустріч із колегою з Дніпра.

Пані Оксана - учителька з 20-річним стажем роботи, працює в сучасній школі (тут навчалася Юлія Тимошенко; ні, з виборами це аж ніяк не пов'язано, просто Оксана із захопленням розповідала, який крутий ремонт Юлія Володимирівна зробила в цьому освітньому закладі).

"Я люблю свою роботу, у мене безліч ідей, як зробити урок цікавим. Часом навіть образливо, що витрачаю себе не на дітей, а на зовсім інше", - ділиться Оксана. А я в думках зауважую, що, справді, чомусь переважно мовчимо про "3/ (чи більше?) в 1" -  вчителя-предметника-класного керівника.

У Положенні про класного керівника дається таке визначення: "Класний керівник - це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу... окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної  та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту".

Що це означає на практиці?

Класний керівник - переважно (бо ж бувають і винятки) учитель-предметник, який "веде" клас: заповнює особові справи та різноманітні картки, класний журнал тощо. Організовує екскурсії, шкільні свята. Співпрацює з батьками. Нехай у класі 30 учнів (у міських школах буває й 36). У післяробочий час до класного керівника телефонує одна мама (удень у неї власні справи, робота, зайнятість, та й спілкується вона не про всіх учнів, а про одну - власну - дитину). Мимоволі розповідь торкається життя родичів чи інших батьків... Але в класі 30 дітей. Телефонує інша мама. Тільки на хвилинку і тільки про свою дитину.... Не треба бути великим математиком, щоб порахувати неробочий час, витрачений на розмови - власне, на "законну" співпрацю з батьками. Просто в неробочий час. Але це не просто час, а ще й емоції, на жаль, не завжди позитивні. 

"Ну, а що ж ви хочете? Учитель - це, по-перше, покликання, а по-друге, учителів же в педагогічних ВНЗ навчають психологічної стійкості? Чи чого вас там навчають?" - зауважать ті, які знають, як навчати дітей, просто працюють не в школі (або взагалі не працюють).

Робочий час. 

Школа - насамперед діти. Буває всяке: веселилися - і хтось розбив чисто випадково вікно. А класний керівник де був? (Він, до речі, на уроках у інших класах, бо ж іще й предметник, а класне керівництво - усього-на-всього 25% його ставки). 

Учень прогуляв урок. Це теж парафія класного керівника. 

У класі безлад? Винен класний керівник. 

Діти не готові до уроку? Класний керівник не працює.

Він мусить виховувати, опікати, стежити, формувати, оберігати... А ще він учитель. У цього вчителя було безліч ідей і море натхнення для уроків. Але. Спілкування з батьками. Заповнення документів. Карток. Справ. Пояснювальні записки. Уроки? А на них немає сил. Бо навіть класний керівник - як не дивно - людина. І ви не повірите: у вчителів є особисте життя. Мало би бути принаймні.

Який вихід? Не 0, 25%, а 100%. Класним керівником має бути не вчитель-предметник, а окрема людина. Існують школи, де класним керівником є вихователь (як, наприклад, у гімназії-інтернаті). Та таких шкіл по Україні небагато. У нас величезна армія вчителів, які готові без наказу "зверху", без реформи, без примусу віддати серце дітям, як казав Сухомлинський. Тільки приносять  його в жертву "розборам польотів", паперам і, на жаль, емоційному вигоранню.

P.S. В освіті море проблем (не тільки в Україні). Ми прикриваємося красивими гаслами, а насправді... тупцюємо на одному місці. Не тому, що боїмося змін чи не хочемо їх. Переважна більшість учителів знає ЯК і ЩО робити. Але, як не прикро, спочатку не має часу, а згодом - сил і бажання. Чому? Вивчаючи звіти, рейтинги, статистику, не чуємо найголовнішого: звичайного вчителя зі звичайної школи. А саме цей учитель і виховує наших дітей.