понеділок, 27 листопада 2017 р.

Василь Німчук, відомий мовознавець із Закарпаття, відійшов у вічність...



  Він пройшов достойно земний шлях довжиною  у 84 роки - у праці, у пошуках, у відкриттях і боротьбі. Відлітає у вічність наш славетний закарпатець - Василь Васильович Німчук, мовознавець, потужний український учений, завідувач відділу історії та граматикиІнституту української мови Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України, редактор, один із авторів енциклопедії «Українська мова» (2000).  Наш земляк, уродженець Іршавщини, випускник Ужгородського державного університету. Саме під керівництвом Василя Німчука був розроблений проект правопису 1999 року. Автор численних монографій, словників, досліджень українських старовинних пам'яток та багатьох інших праць,  Василь Васильович відомий не тільки в колі науковців чи студентів-філологів. Хочеться вірити, що кожен закарпатський учитель-словесник на уроці української літератури під час вивченя "Слова про похід Ігорів" згадує, що саме наш земляк підготував до видання текст «Слова ...» й примітки до нього (1977).
  Інтелігент, напрочуд толерантна й тактовна людина, проста в спілкуванні, незважаючи на титули й нагороди, - таким Василь Васильович залишається в пам'яті односельців, краян, учнів, студентів, колег - усіх, кого знав і любив.
  


 

неділя, 26 листопада 2017 р.

Закарпатські вчителі - тема №1 ?


  Тема Закарпаття вже кілька місяців поспіль у центрі уваги ЗМІ. Ще б пак, у нас тут так цікаво... Не пасе задніх і освіта...
  Ще не встигла вщухнути буря навколо прекрасної закарпатської вчительки Віолетти Македон, як з'явилася нова тема: зараз усі знову активно обговорюють закарпатську вчительку, яка поставила оцінку дитині на чоло...
 Напевно, правду казала героїня (мультфільм мого дитинства) Шапокляк, що хорошими справами прославитись не можна? Інакше чому так активно не говорять про інших закарпатських учителів,  які живуть школою? ( О так: зовсім нецікаво читати, що вчителі люблять свою роботу). 
  Зараз не називатиму імен (це буде згодом), але вчора зробили мій день учителі початкової школи. Вони не люблять завчених фізкультхвилинок. Їм не потрібні особливі накази або створення експериментального класу для ігор із дітками на природі чи просто танцхвилинки, щоб школярики розважилися й відпочили. Але поряд із розвагами триває щоденна праця - над собою, з учнями, з батьками. У класах із понад тридцятьма малесенькими учнями встигають бути й мамами, й учительками, й діджеями, й аніматорами.  НУШ - не далеке майбутнє, не захмарні перспективи, навіть не Закон про освіту. НУШ - це люди: учителі, які люблять свою роботу, які навчають наших діток, наших племінників; учителі, яким дуже потрібна підтримка й допомога батьків, бо якщо батьки вдома не можуть впоратися з однією (двома, трьома) дитиною (дітьми), то чи легко виховати тридцятьох учнів учительці в класі?
  P.S. Так, у нас багато проблем. Так, учитель повинен не тільки вчити й виховувати, а й поважати дитину, любити її. Так, учитель не має права на нервовий зрив, бо діти, як казав Януш Корчак, передусім. Так, серцю не накажеш і любити не примусиш...то навіщо примушувати себе працювати в школі?.. 
   На щастя, у наших школах багато хороших учителів... але про них переважно мовчимо, бо ж приємніше смакувати чужу біду, неславити, ганьбити? Може, у таких моментах ми виправдовуємо власні хиби, бо так добре бути не найгіршим?  
  ...На думку багатьох, учитель повинен бути янголом, то, може, перестаньмо висмикувати пір'я з його крил або принаймні дозвольмо тим крилам вирости?

субота, 25 листопада 2017 р.

Пам'ятаємо...

Прозорі тіні янголів  ридають у холодному небі над Україною. Річниця Голодомору. Страшна, чорна, тяжка... такі спогади б стерти з пам'яті, вирвати з серця. Але  мусимо пам'ятати, бо цей біль - наша історія. Божевільна, розіп'ята історія. У центрі колиски світу - цивілізованої Європи з її гуманізмом, толерантністю й демократією - люди, збожеволівши, забувши, що вони Богом створені, що вони подібні до Господа, їли людей. 
Пригадую зауваження: "Не розказуйте дітям про жахи голодомору, побережіть їхню психіку". Ні. Треба розказувати. Щоб берегти дитячу психіку. Щоб ні ми, ні наші діти, ні людство взагалі ніколи, ніколи не зазнало  подібної трагедії.
Слова Івана Багряного, письменника, якому двічі вдалося втекти із лещат тоталітаризму, сьогодні звернені до кожного: до українця-патріота, до українця-малороса, до українця-покруча. Вони звернені до кожного європейця.
"Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву "у" і прочитайте в рубриці "УРСР", що там написано.
Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів.
Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року?

В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні.
Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами, понад 5 мільйонів українського селянства згинуло тоді страшною голодною смертю. 
Український народ в цій страшній трагедії був доведений до людожерства, до найвищого ступеня людської трагедії. Збожеволілі від голоду матері з'їдали своїх дітей...
Ви, матері цілого світу, чи можете уявити собі такий стан і такий режим, коли б ви могли з'їсти власну дитину?
Ні!
Ви не можете цього навіть збагнути, ані в це повірити! А це було в Україні в 1933 році.
Адже ви не думаєте, що наші матері, наші жінки й сестри є з племені ботокудів, чи бушменів, чи інших диких племен Африки?
Ні, наші матері й сестри є зі Східної Європи, з роду великої княгині Ольги, що насаджувала християнство ще на світанку європейської цивілізації.
Наші матері й сестри є з одного найшляхетнішого слов'янського племені, з України, і вони такі ж шляхетні й предобрі, як матері й дівчата Італії або Франції, або Англії. Але... до того ступеня трагізму вони були доведені більшовизмом. До найвищого ступеня трагедії, що не піддається навіть схопленню нормальним розумом. Вони були поставлені перед жахливою альтернативою: або страшна голодна смерть, або... і це друге "або" було вже вислідом божевілля вмираючого. І за цим другим "або" все одно стояла смерть. І поставив її більшовизм. І сам він став її символом. І людожерство — його породження і його суть. Він є його символом. Тут можна зібрати таку силу фактів, і матеріалів, і живих свідків, що висвітлили б цю жахливу сторінку нашої історії. Щоби лише тим хто поцікавився. Та ніхто в світі тим не цікавився, і в цьому наша, українського народу, ще більша трагедія.
Цей штучно створений голод забрав колосальні жертви від народу, що нічого не хотів, крім свободи й незалежності.


Ось чому я ненавиджу більшовизм і не хочу вертатись на "родіну".

неділя, 19 листопада 2017 р.

Долучайтеся до "енциклопедії" про вчителів! :)


   Сторінка "Енциклопедія" про вчителів" поповнюється новими іменами досить повільно, але поповнюється :) . Із часу її  створення  (тижнів зо три) я перестала читати новини у своїй стрічці, натомість око вловлює дописи вчителів - потенційних імен для енциклопедії :) . На жаль, нерідко колеги пишуть, що не проти долучитися, але їм далеко до вчителя року...

   ...Учитель року - не найкращий учитель. Це вчитель, який сформувався серед інших учителів і завдяки учителям (перепрошую за тавтологію); якому вистачило сміливості брати участь у змаганнях і серед учасників здобути найвищу сумарну кількість балів.  Найкращого насправді неможливо виявити, адже вчителі зазвичай дуже скромні й вимогливі до себе, вони багато працюють, їхні результати не завжди є супервисокими, а відтак навіть творчі педагоги вважають себе недостойними, щоб про них написати навіть на такій дуже скромній сторінці, як "енциклопедія" про вчителів. Не треба бути найкращим для всіх - це неможливо, нереально й безглуздо. Головне - любити те, що робиш, і мати повагу серед своїх дітей. Дорогі вчителі! Долучайтеся до "енциклопедії" - пишіть або в коментарі, або приватно - про себе, про своїх колег: кожен вартий, щоб про нього знали й у нього вчилися.