У десятому класі (минулого року) один уже випускник написав у творі про мотивацію, що вчитель може й на стіни дертися, а він (Артур) учитися все одно не буде (так-так, не всі заслужені вчителі ідеальні). Згодом на запитання, чому не прочитав повість "Земля" Ольги Кобилянської відповів: "Не хотів, бо ви мене не достатньо мотивували". "Ну, що ж, - відповіла тоді я. - Мотивований буде кожен, а ти особливо". Сьогодні Артур одним із перших поділився результатом - 10 балів ДПА :) . Правда, річна в Артура точно не 10... Таких Артурів у моїх двох одинадцятих було чимало. Ми подолали непростий шлях: замість кількох обов'язкових творів у році за підрахунками учнів написали з півсотні (і, звісно, кожен твір перевірено вчителем); розв'язали точно понад тисячу (це літота) тестів; заново складали вірші напам'ять (не на уроках - на уроках теми, нема часу, а поміж уроками замість кави й обіду)...
"О, ти вийшла з кабінету?" - жартували друзі й колеги, коли зрідка бачили мене вдень на подвір'ї школи або навіть у місті (просто на ЗНО понад 20 віршів, а учнів 41 - кожного треба послухати). "Не забувай, що вчитель - це всього-на-всього професія", - нагадували інші, коли навіть увечері віддавала перевагу спілкуванню з дітьми та марафону в інстаграмі. Часом була прискіпливою й вимогливою, а на причину "втомлений" відповідала словами Ліни Костенко з Марусі Чурай: "Не скигли, доню, то великий брид". А часом заплющувала очі на "борги" й "хвости". Що стоїть за кожною цифрою? Насамперед праця. Можна гратися досхочу, та без роботи розуму результату не буде. Можна б вічність чекати натхнення, та тільки час невпинний, тому доводиться працювати й через "не хочу".
Ще не знаю всіх результатів, та вже радію, бо 50% одинадцятикласників отримали відмінні бали. Тішуся з "дванадцяток" медалістів та учнів, які добре вчилися, проте найбільшим досягненням уважаю результати випускників, які перемогли себе й виросли в цій боротьбі з собою. Бо насправді показник успіху - це не найвищий результат, а вміння перемагати власні слабкості.
Переконана, так робила не тільки я, а переважна більшість учителів України, телефони яких сьогодні гарячі від дзвінків та повідомлень: випускники діляться результатами ЗНО. У кожного вчителя свої історії, але більшість їх із хепіендом (почитайте стрічку у фейсбуці). Звісно, є й інший бік: не всі учні подолали поріг. Зараз багато хто смакує заголовки на зразок "15% учнів завалили ЗНО з української мови та літератури". По-перше, це не 15% учнів "завалили" ЗНО, це 85% випускників добре впоралися з тестуванням. По-друге, країні потрібні не тільки економісти та юристи, а й будівельники. А по-третє, якщо 15% і завалили ЗНО, то це не тільки діти, а всі ми разом: учні, вчителі, батьки й система освіти загалом.
Хоч оцінювання ЗОВНІШНЄ, але за кожним учнем - його вчитель. І хоч тестування НЕЗАЛЕЖНЕ, саме за результатами ЗНО будуть оцінювати роботу вчителя за рік на серпневій педраді. Звісно, порівнюватимуться річні оцінки та результати ДПА. А вчитель, як учень без домашнього, буде пояснювати, чому оцінки не збігаються... Проте головне не це в нашій учительській професії (зі сфери надання послуг?). Та чи й професії, бо я ще ніколи не бачила, щоб представники інших спеціальностей (офіціанти, перукарі, продавці) плакали від слів вдячності дітей.
P.S. Cпочатку подумала до цього допису додати ілюстрацію - слова учнів. Але особисте має залишатися особистим, тому фото зовсім інше :)