Пропоную порівняти принципи роботи дитсадка в Чехії (Прага) та в Україні. Mateřská škola - школка (розмовне), або дитсадок, або державний заклад дошкільної освіти в Чехії (ітиметься про Прагу). Дитячий садок, про який ітиметься, розташований на околиці природного заповідника (тут навчається мій племінник). З 1 вересня 1998 року включений до мережі шкіл як чотирикласний (у нас - чотири групи). Усі класи оснащені новими меблями та іграшками, які відповідають віку та розвитку дітей. У кожному класі є гардероб та санвузол. На першому поверсі будівлі  шкільна кухня. Прилеглий шкільний сад обладнаний дерев’яними лазами, гірками та пісочницею. Також є дитячий майданчик зі штучним покриттям та пружинними гойдалками; також є сад  з дерев'яними альтанками для літніх ігор. На території закладу - басейн, у якому діти влітку купаються, за бажанням - засмагають поруч або граються.  Класи (групи).  Є чотири класи (třída) - зелена, жовта, синя (модра) і червона. Діти поділяються на класи за віком.

  Вони вже тут. Вони довго йшли. Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер. Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого – того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа. 75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях – три, п’ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль. Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники. Вони вірять нам. Бо ми – це їхнє непрожите життя. Дорогий Український народе! Браття і сестри! Ми – разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 75-тих роковин найстрашнішої катастрофи – Голодомору 1932-1933 років. Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика. Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії. Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських «окремих папок» – з’являється її смертельний лик. Переламати хотіли всіх. Проти нас

Головна цінність у житті не те, що ми отримали, не доклавши зусиль.  Якщо ми повинні щось заробити, ми стаємо кимось. Якщо отримуємо задарма, ніким не стаємо. Саме тому всі цінності потрібно виборювати. Отримавши цінність як подарунок, ми не зможемо  ані втримати чи належно усвідомити її, ані бути щасливими з нею. Саме тому євреї, отримавши свободу внаслідок втечі з рабства, сорок років блукали пустелею, щоб здобути її як цінність. Саме тому архістратиг Михаїл, якого вшановуємо сьогодні, не отримує в Бога подарунок - убитого змія, а воює проти нього й тим здобуває цінність. Саме тому, напевно, Юда, отримавши, а не заробивши тридцять срібняків, став нещасним. Серед нас - 40 чи 35 мільйонів - занадто мало воїнів. Ми довго тупцюємо на місці, бо незрілі наші душі мріють про достаток за рахунок інших; про когось, хто вирішить усі наші проблеми, поки ми пишемо гнівні коментарі, живемо за принципом "що нам дали". Бо занадто багатьом із нас свобода дісталася в подарунок. Але серед на

«Професія за покликанням» - таку назву матиме серія відео про педагогів Хустської громади, адже попри все в нас є вчителі, якими потрібно пишатися.  Популяризувати роботу педагогів Хустщини - одна з перших ідей, яку захотілося втілити на посаді начальника управління освіти, бо переконана, що в кожній школі є педагоги, про досягнення яких варто говорити. Тому просила колег виявити ініціативу й розповісти про себе (через особисте спілкування чи звернутися до керівника закладу освіти). Але вчителі дуже скромні - охочих не виявилося… Тому дозволила собі зініціювати перші сюжети: знайомтесь із нашою вчителькою математики Наталією Моргентал😊  Тоді, коли на Закарпатті понад 40% учнів не склали ЗНО з математики, вона переконана, що нездатних опанувати арифметичні задачі просто не буває. Завдяки їй випускники минулого року посіли 55-те місце у Всеукраїнському рейтингу за результатами ЗНО. Не біймося хвалити вчителів за працю. Навіть якщо ми також є вчителями. Неприємне про нас завжди хтось ска

  Львів можна назвати центром видовищних заходів і не лише культурною, а й освітньою столицею.  🥬Регіональний форум «Реформа системи шкільного харчування» проведено на надзвичайно високому рівні.  Усі спікери без винятку говорили про здорове харчування. Справді, здорова людина - здорова нація. ☣️Так, у школі має бути ситно. Олена Зеленська чи не єдина зауважила болючий для держави, але факт: для багатьох дітей школа - єдине місце, де можна поїсти.  ☣️У школі має бути затишно: нас виховує й те, що нас оточує.  Можливо, думка суб‘єктивна, але, здається, ми мимоволі починаємо забувати для чого школа взагалі. …наскрізною має бути тема: у школі треба НАВЧАТИСЯ.  Якщо ціле покоління дітей не розуміє прочитаного, не знає азів математики, то безглуздо завтра чекати на економічний прорив.  ——————- Цей захід для  управління освіти Хустської міської ради був не лише інформаційним. ✴️Отримали зворотній зв‘язок від міністра освіти й науки України щодо нестачі освітньої субвенції.  ✴️Ми познайомили

«Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?» - надривно запитує героїня  безсмертного твору Миколи Куліша «Мина Мазайло». Ця героїня - тьотя Мотя - русифікована українка, яка нікого не вбила, не обікрала. Їй просто соромно за своє «малоросійське коріння», вона його всіляко приховує. Навіть прізвище змінила на більш «благозвучне» - Розторгуєва. Легендарну п‘єсу Микола Куліш написав 1928. А за неповні 10 років - 1937-го в ніч на 3 листопада він буде розстріляний із сотнями інших інтелігентів в урочищі Сандормох, яких, можливо, народили подібні тьоті.  То хто ж такі, ця українці, яких так боялися?  3 листопада  були розстріляні видатні представники українських політичних, військових, інженерних, наукових та мистецьких кіл  Василь Атаманюк,  Михайло Полоз, Матвій Яворський,  Володимир Чехівський , Сергій Грушевський, Мирослав Ірчан, Михайло Качанюк, Василь Атаманюк-Яблуненко, Михайло Баран, Василь