Школка - заклад дошкільної освіти в Чехії (Прага)

Пропоную порівняти принципи роботи дитсадка в Чехії (Прага) та в Україні.

Mateřská škola - школка (розмовне), або дитсадок, або державний заклад дошкільної освіти в Чехії (ітиметься про Прагу).

Дитячий садок, про який ітиметься, розташований на околиці природного заповідника (тут навчається мій племінник). З 1 вересня 1998 року включений до мережі шкіл як чотирикласний (у нас - чотири групи). Усі класи оснащені новими меблями та іграшками, які відповідають віку та розвитку дітей. У кожному класі є гардероб та санвузол. На першому поверсі будівлі  шкільна кухня. Прилеглий шкільний сад обладнаний дерев’яними лазами, гірками та пісочницею. Також є дитячий майданчик зі штучним покриттям та пружинними гойдалками; також є сад  з дерев'яними альтанками для літніх ігор. На території закладу - басейн, у якому діти влітку купаються, за бажанням - засмагають поруч або граються. 

Класи (групи). Є чотири класи (třída) - зелена, жовта, синя (модра) і червона. Діти поділяються на класи за віком. Перевага належності до групи надається братам і сестрам та друзям або сусідам (одного віку). 

Навчання. Освітня програма орієнтована на розвиток особистісних здібностей та навичок. Важливо, щоб після закінчення початкової школи діти були фізично, емоційно, соціально та інтелектуально підготовлені до ролі школяра.  Форми навчання  ігрові, розважальні та цікаві для дітей. Їх реалізовують щодня в усіх заходах і ситуаціях у дитячому садку. Діти щодня грають на музичних інструментах. Кожен тиждень має свою тему (наприклад, тиждень Святого Миколая). Інформація на стенді: пісенька, віршик, гра, малюнок - те, що будуть учити за тиждень.

Колектив - 8 учителів (гендерно це жінки, до яких діти звертаються не на ім'я, а "пані учителка".

Дозвілля. У школці дбають про дозвілля. Щомісяця на сайті закладу публікують план заходів: це може бути відвідування бібліотеки, пам'ятників Праги, виставок та інших культурних програм, регулярні карнавали, піжамні вечірки, гонки драконів, спортивні олімпіади тощо.

Наприклад, заходи на цей місяць: 

9.11. "Скринька і дощувач" (вистава);

6.12. Подарунок Мікулаша вранці;

8.12. Я піду до Віфлеєму;

16.12. Новорічні подарунки під ялинкою вранці 

20.12. колядки в шкільному саду 

11.1. Опудало Бачкурка (Бочкурка - це добрий дитячий привид :) ) (казка).

До речі, усі послуги платні. Саме тому батьки  здають на початку року 750 корун на "виїзди". Наприклад, дітей повели на екскурсію. З цих коштів купують квитки, водичку дітям чи обід.

Якщо діти йдуть у місто, дитині обов'язково дають світловідбивний жилет - весту.

Сайт. Тут завжди дуже свіжа і детальна інформація. Наприклад, дивує (в хорошому сенсі слова) повідомлення на кшталт "Для безпеки кампусу великі та малі ворота будуть зачинені з 10.00 до 11.30". 

Також на сайті серед документів ви знайдете робочі листи та завдання для дітей, які хворіють чи перебувають на карантині. 
Також тут подано інформацію про гігієну, оплату за навчання та харчування, інформацію для батьків новонароджених дітей, які вступають у садок; контрольний список симптомів covid 19; заяву про зарахування до дитячого садка;  посвідчення про відсутність симптомів вірусного захворювання; відкликання згоди на обробку персональних даних дитини; проєкт "Модернізація та обладнання шкіл" тощо.

Чи важко потрапити в такий садочок?
Черга. Можна просто подати документи, коли дитині виповниться 2.5 року. Черги нема. Пріоритет - місце проживання. Якщо нема місця, садок передає документи сусідньому державному. Але такого, що взагалі дитину не беруть у садок, майже не буває. Програма держави: обов'язкове будівництво закладів дошкільної освіти на певну кількість населення.

Зарахування. Підстава - довідка про всі щеплення (усі обов'язкові щеплення мусять бути). Від дитячого лікаря - довідка, що дитина здорова.

Додатково. Дитині купувати нічого не треба. АЛЕ щодня на сайті закладу пишуть, що дати дітям до школки (обов'язкова примітка - якщо батьки мають можливість): це може бути кольоровий папір, клей  тощо (це така собі допомога садочку). 

Плата. Державний садок не безкоштовний. Щомісяця посилаєш кошти мінімум на два рахунки: 1) за школку (за навчання) - 500 корун; 

2) за харчування - 800 корун (якщо дитина відсутня з причин хвороби чи карантину, кошти за пропущені дні повертають).

Відвідування. Пропускати садочок просто так не можна. Потрібно надати довідку лікаря або  батьки пишуть заяву на електронну пошту. Проте  передшкільну групу майже за жодних причин (крім хвороби) пропускати не можна. Якщо дитина кашляє чи має нежить, її до школки не ведуть. Якщо дитину все одно привели, учитель має право не прийняти її й дати батькам рекомендацію відвести дитину до лікаря.

Харчування триразове. Меню публікують на тиждень.

Ось меню на 29.11.2021 (у дужках обов'язково подають інформацію для дітей з алергією).

Понеділок: сніданок - круасан з нутелою, яблуком, молоком (А: 01а, 07,13) 

                     суп - бобові (A: 09) 

                     обід - тріска, картопляне пюре, чай (А: 01а, 03,04,07);

                     закуска - dalamánek (це ніби намазка на хліб) з редькою, кольрабі, чаєм (А: 01а, 01б, 07) 

Загалом виходить орієнтовно так: 2 рази риба, 1 раз курка, 1 раз свинина (порівняйте з нашим харчуванням: 1 раз риба, 1 рази свинина, 1 раз яловичина, 6 разів курка (ціна в Хустській громаді - 45 гривень, з них 20% батькам компенсує міська рада)).

Платні гуртки. Усі гуртки платні: наприклад, у синій групі це кераміка, вітварка (ніби трудове навчання), англійська мова і гімнастика.
Ціни: вітварка - 800 корун, кераміка - 1000 корун, англійська - 1500 корун. Навчання в гуртках добровільне. Дитина може записатися сама в гурток, батькам про це скажуть. 

Забрати дитину можна або перед сном, або після сну й обіду. Окрім тата й мами, ніхто не може забрати дитину без письмової згоди батьків (це спеціальна анкета, де вказано персональні дані довіреної особи та її паспортні дані).

Також є приватні садочки

Про приватні школки в Празі читайте в наступному дописі.

P. S. Інформацію люб'язно надано відвідувачем школки в Празі Матвійком, а також його батьками :)

Голодомор. До страшних роковин. Промова третього президента України Віктора Ющенка на Михайлівській площі (написана Віктором Федоренком)

 

Вони вже тут.

Вони довго йшли.

Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер.

Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого – того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа.

75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях – три, п’ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.

Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники.

Вони вірять нам.

Бо ми – це їхнє непрожите життя.

Дорогий Український народе!

Браття і сестри!

Ми – разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 75-тих роковин найстрашнішої катастрофи – Голодомору 1932-1933 років.

Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.

Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.

Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських «окремих папок» – з’являється її смертельний лик.

Переламати хотіли всіх.

Проти нас ішло зло. Його ймення – геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.

Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим. Це – головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.

На нашій землі Сталін – за добре продуманим планом – обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.

«Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский». У цій фразі Сталіна – відповідь на те, чому померли мільйони українців.

Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33 роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тільки по прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.

Вони працювали, не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.

Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім’я – від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.

Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на «чорні дошки», їх перетворили на гетто голоду – задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку.

Шансу не було. Люди почали їсти трупи.

Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.

Це – пік трагедії, втім він не єдиний.

Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.

Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 90 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.

Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. Тут, на цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.

Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.

Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.

Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.

Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв’язок – історичний зв'язок поколінь, духу, пам’яті, нашої ментальності, культури і нашої мови.

Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.

Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і власне кажучи до єднання.

Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа – одна: людиноненависництво.

Настав час озвучити вимогу для світового засудження комуністичного терору, який вбивав нас і всі невинні народи на цьому просторі – росіян, кримських татар, білорусів, євреїв, поляків, болгар і сотні інших націй.

Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо – ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх. Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.

Наш біль і гнів не одинокий.

Звідси, з Михайлівської площі у Києві, Україна звертається до всього світу, щоб об’єднати кожне зусилля проти тоталітаризму і нетерпимості до життя.

Наша трагедія – це застереження для всіх націй світу.

Не вивищуємо і не принижуємо свого горя. Слово співпереживання і скорботи кажемо кожній нації і, насамперед, тим, з якими спільно пройшли через усе комуністичне пекло. Наше серце – щире, любляче, небайдуже до вас. Станьте сьогодні поруч з нами.

Ми закликаємо світ визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду проти Українського народу і віримо, що таке визнання неминуче здійсниться.

Я дякую всім парламентаріям та урядам, які вже підтримали нас. Це – вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.

Історична справедливість, безумовно, настане.

Моє сьогоднішнє слово – не реквієм.

Моє слово – це гімн Українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.

Супроти загрози тотального знищення - ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.

Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.

Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма – Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.

Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.

Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі – повернути Україні саму себе.

Наша найвища місія – відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь Український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри.

Наступний рік проголошений Роком пам’яті жертв Голодомору.

Це – не поминальна хода.

Це – воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни. Це – чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.

Ми повинні одягнути Україну у чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму – можливо, нехай не за рік.

Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого Голоду і встановити національні меморіали.

Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам’яті і, водночас, діалог перспективи – бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.

Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний Закон, свою свободу, своє право, свою любов один до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.

Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.

Вони вже тут.

Вони дуже довго йшли.

Мільйони, мільйони, мільйони нас.

Це – не сльози.

Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.

Вічна пам'ять і слава Україні!

З Днем гідності та свободи!

Головна цінність у житті не те, що ми отримали, не доклавши зусиль. 

Якщо ми повинні щось заробити, ми стаємо кимось. Якщо отримуємо задарма, ніким не стаємо.

Саме тому всі цінності потрібно виборювати. Отримавши цінність як подарунок, ми не зможемо  ані втримати чи належно усвідомити її, ані бути щасливими з нею.

Саме тому євреї, отримавши свободу внаслідок втечі з рабства, сорок років блукали пустелею, щоб здобути її як цінність.

Саме тому архістратиг Михаїл, якого вшановуємо сьогодні, не отримує в Бога подарунок - убитого змія, а воює проти нього й тим здобуває цінність.

Саме тому, напевно, Юда, отримавши, а не заробивши тридцять срібняків, став нещасним.

Серед нас - 40 чи 35 мільйонів - занадто мало воїнів. Ми довго тупцюємо на місці, бо незрілі наші душі мріють про достаток за рахунок інших; про когось, хто вирішить усі наші проблеми, поки ми пишемо гнівні коментарі, живемо за принципом "що нам дали". Бо занадто багатьом із нас свобода дісталася в подарунок.

Але серед нас і ті, які тяжко виборювали свободу. Тому ми стали народом. Принаймні мали б ним стати.

Проєкт «Професія за покликанням»

«Професія за покликанням» - таку назву матиме серія відео про педагогів Хустської громади, адже попри все в нас є вчителі, якими потрібно пишатися. 

Популяризувати роботу педагогів Хустщини - одна з перших ідей, яку захотілося втілити на посаді начальника управління освіти, бо переконана, що в кожній школі є педагоги, про досягнення яких варто говорити. Тому просила колег виявити ініціативу й розповісти про себе (через особисте спілкування чи звернутися до керівника закладу освіти). Але вчителі дуже скромні - охочих не виявилося… Тому дозволила собі зініціювати перші сюжети: знайомтесь із нашою вчителькою математики Наталією Моргентал😊 Тоді, коли на Закарпатті понад 40% учнів не склали ЗНО з математики, вона переконана, що нездатних опанувати арифметичні задачі просто не буває. Завдяки їй випускники минулого року посіли 55-те місце у Всеукраїнському рейтингу за результатами ЗНО.

Не біймося хвалити вчителів за працю. Навіть якщо ми також є вчителями. Неприємне про нас завжди хтось скаже. А ми навчімося показувати і позитивне, бо воно є. 

Щиро дякую телеканалу «Перший кабельний» за співпрацю🍀

Реформа системи шкільного харчування

 

Львів можна назвати центром видовищних заходів і не лише культурною, а й освітньою столицею. 

🥬Регіональний форум «Реформа системи шкільного харчування» проведено на надзвичайно високому рівні. 

Усі спікери без винятку говорили про здорове харчування. Справді, здорова людина - здорова нація.

☣️Так, у школі має бути ситно. Олена Зеленська чи не єдина зауважила болючий для держави, але факт: для багатьох дітей школа - єдине місце, де можна поїсти. 

☣️У школі має бути затишно: нас виховує й те, що нас оточує. 

Можливо, думка суб‘єктивна, але, здається, ми мимоволі починаємо забувати для чого школа взагалі.

…наскрізною має бути тема: у школі треба НАВЧАТИСЯ.  Якщо ціле покоління дітей не розуміє прочитаного, не знає азів математики, то безглуздо завтра чекати на економічний прорив. 

——————-

Цей захід для  управління освіти Хустської міської ради був не лише інформаційним.

✴️Отримали зворотній зв‘язок від міністра освіти й науки України щодо нестачі освітньої субвенції. 

✴️Ми познайомилися з державним експертом Директорату громадського здоров‘я при МОЗ України, з‘ясували умови долучення до робочої групи зі створення меню в закладах освіти й домовилися про можливість включення спеціаліста управління освіти до складу робочої групи. 

✴️Домовилися про співпрацю з Національною асоціацією громадського харчування (у програмі вже майже 100 громад). 

✴️Запросили Євгена Клопотенка на Хустщину для спілкування з кухарями (але щодо деталей будемо спілкуватися з менеджером). 

✴️Одним словом, дуже хочеться, щоб колись і на Закарпатті освіта була не в закутку життя, а на чільному місці. 

Щоб освіту вважали не бюджетом проїдання, а бюджетом розвитку.

Пам’ятаймо: 3.11.1937

«Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?» - надривно запитує героїня 
безсмертного твору Миколи Куліша «Мина Мазайло». Ця героїня - тьотя Мотя - русифікована українка, яка нікого не вбила, не обікрала. Їй просто соромно за своє «малоросійське коріння», вона його всіляко приховує. Навіть прізвище змінила на більш «благозвучне» - Розторгуєва. Легендарну п‘єсу Микола Куліш написав 1928. А за неповні 10 років - 1937-го в ніч на 3 листопада він буде розстріляний із сотнями інших інтелігентів в урочищі Сандормох, яких, можливо, народили подібні тьоті. 

То хто ж такі, ця українці, яких так боялися? 

3 листопада були розстріляні видатні представники українських політичних, військових, інженерних, наукових та мистецьких кіл Василь Атаманюк, Михайло Полоз, Матвій Яворський, Володимир Чехівський, Сергій Грушевський, Мирослав Ірчан, Михайло Качанюк, Василь Атаманюк-Яблуненко, Михайло Баран, Василь Баб'як, Марк Вороний, Микола Зеров, Климентій Коник, Остап Крушельницький, Микола Куліш, Лесь Курбас, Михайло Лозинський, Микола Павлушков, Володимир Підгаєцький, Валер'ян Підмогильний, Григорій Епік, Володимир Штангей, Михайло Яловий, Олександр Бадан-Яворенко, Юрко Мазуренко, Юрій Озерський, Борис Пилипенко, Валер'ян Поліщук, Юрій Самборський, Павло Филипович, Володимир Хуторянський, Іван Сіяк, Михайло Козоріс, Семен Середа…

Знищено цвіт, який ніколи не дасть плоди.

Можливо, тому через десятиліття Олександр Довженко в «Щоденнику» скаже, що наш народ нагадує тютюн: у нього велике,  дебеле листя. А цвіту де-не-де… мені ходу на вищі посади  хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?