baner

baner

субота, 9 грудня 2017 р.

Форум інноваційної освіти у Львові

 
   Форум інноваційної освіти у Львові 9 грудня зібрав небайдужих освітян із різних куточків України. Приємно, що дискусійна панель на тему трансформації культури школи об'єднала не тільки вчителів, викладачів, керівників освітніх установ, а й учнів. 
Тож яким повинен бути сучасний учитель?
 1. Нікіта, семикласник із Києва, хоче, щоб із учителем можна спілкуватися на різні теми, як із другом; учитель має розуміти, що дитина може знати більше за нього. 
2. Учитель має бути "в темі", листуватися з дітьми в чатах, перечитувати всі повідомлення (а часом і вночі).
3. Для вчителя не існує поняття віку - йому завжди стільки років, скільки його дітям.
4. Літати на уроки на дельтаплані (пропозиція із залу) :).
  Цікавим також став естонський досвід директора Гііе Ассер з 30-річним стажем роботи. До речі, мова навчання в школах Естонії -естонська, хоча існують і білінгвальні заклади, проте навчання державної мови мусить бути на належному рівні. Навчальні програми дозволяють учителеві бути вільним у виборі тем. Теретично естонські школярі можуть бути не завантажені, проте дійсність трохи інша. Гііе Ассер пояснює, що вимоги держстандарту до результатів дуже високі, тому вчителі змушені "ускладнювати" навчання.  
  Усі виступають за демократичну школу. Але часом доводиться діяти жорстко. Директорка з Естонії знайомила присутніх із командною роботою вчителів (своєрідна робота в групах, тільки не для учнів, а для педагогів). Звичайно, не всі вчителі погоджувалися на таку форму роботи, тому довелося прописати її в трудовому договорі. 
  ...Сьогодні мокрий сніг із дощем аж ніяк не сприяв подорожам, та хіба така маленька прикрість може зупинити українського вчителя? :) На жаль, із форс-мажорних причин я не змогла відвідати запланований майстер-клас і довелося тільки переглядати новини у Facebook, але знаєте, що найбільше надихає? :) Багато колег, присутніх на сьогоднішньому заході, є в "енциклопедії" про вчителів - і це справді круто! :)
 

пʼятниця, 8 грудня 2017 р.


...То хто каже, що листи до Миколая не доходять? :)

  Сьогодні маю неймовірний сюрприз: у моєму кабінеті поміняли парти! :) Замість старих, історичних зараз світлі елегантні красуні :). Кабінет одразу став урочистим, святковим :). Тепер не знаю, як у цьому приміщенні можна бути суворим учителем :)
  Дякую дирекції школи, зокрема директорові Олександрові Георгійовичу Бачкаєві, який ініціював і втілив ідею, при чому так швидко, що навіть і не очікувала :) ...І, що не менш приємно вражає, директор школи також складав парти, а не просто віддавав накази :)
  Кабінети Хустської гімназії-інтернату не мають ідеальної матеріальної бази, але зміни не починаються зразу з великого, вони починаються з малого... навіть із нових парт, особливо коли ти про них навіть перестаєш мріяти :)
  Уявляю реакцію своїх дітей :), вони ще нічого не знають :).

P.S. Добре жити на Закарпатті: у нас ходять два Миколаї (6 грудня й 19). А якщо це був перший...? :)


четвер, 7 грудня 2017 р.

Прочитати свого учня :)


"Заговори, щоб я тебе побачив",- казав Сократ. Хочеться додати: "Ти ще не говорив, а я тебе вже бачу". Це найкраще розуміють учителі :)
 Зізнаймося, кому з нас не доводилося тривожити замріяну юну душу на уроці й просити спуститися з хмари на землю? :)   ...Про що насправді думають наші діти під час уроку (і, до речі, колеги, наприклад, на педраді)? :) 
 Це можна легко прочитати :)

1. Позіхання. Позіхання потрібне нам для поповнення легень більшою дозою кисню. Тому не робіть вашому учневі зауваження, а просто відчиніть вікно. Але буває, що, навіть виспавшись, людина все одно позіхає весь день. У таких випадках необхідно перевірити роботу серцево-судинної системи. Але якщо дитина на уроці позіхає, прикриваючи рота зовнішньою стороною долоні, це є сигналом того, що на уроці дуже нудно.

2. Мимовільне малювання. Напевно, вам доводилося ловити себе на мимовільному кресленні певних фігур, ліній тощо під час телефонної розмови? Це підсвідома реакція, коли ви відчуваєте себе жертвою чи навіть шантажу.
Буває, що діти в зошитах малюють щось на уроках. Ні, це не ознака "бо неуважний і не має чим зайнятися". Мимовільні малюнки - сигнал про  незадоволення; дитина вважає, що достойна набагато кращого.

3. Хода. Як наші діти ходять на уроці? 
Якщо дитина йде швидко, розмахуючи руками, значить, упевнена в собі й готова діяти.
Тримають руки в кишенях діти, які шукають підтримки або щось приховують. 
Люди, які знаходяться в пригніченому стані, також ходять, тримаючи руки в кишенях, тягнучи ноги і рідко дивляться вгору або в тому напрямку, куди йдуть. 
Діти, які зайняті вирішенням особистих проблем, часто ходять з опущеною головою

 4. Руки. Пальці або ручка в роті — потреба в підтримці. Потирання щоки — нудьга. Палець біля скроні — зацікавленість. Палець підтримує підборіддя — має негативні думки. Потирання потилиці — не хоче визнати забуття. Пальці схрещені вертикально — демонстрація почуття переваги. Доторкання до браслета чи годинника — бажання приховати хвилювання. Пальці в роті (або дитина гризе ручку, нігті) - жест свідчить про внутрішнs потреби схвалення й підтримки. Уперед. Не варто скупитися.

P.S. Спостереження не мої, а написані на основі дослідження Мессінджерів "Я бачу вас наскрізь". Звичайно, не треба все вище сприймати серйозно, як і зовсім ігнорувати не варто :).

понеділок, 4 грудня 2017 р.

"Бджола та Шершень": нове прочитання :)

Нове прочитання байки Григорія Сковороди "Бджола та Шершень" - від 9-Б :)
Уривки з творів :)

У байці "Бджола та Шершень" Григорія Сковороди трудівниця живе працею, але й це не дуже добре: чому ніхто не каже, що вона руйнує своє здоров'я?

Подруга моєї мами мріяла стати вчителькою. А зараз вона на заробітках, бо вчителькою мало заробляла. Погано, коли Бджола працює, а меду все одно нема.

Часто батьки мріють, щоб їхні діти стали тим, ким їм не вдалося. То чию мрію треба втілити: свою чи батьків? Чиє серце краще розбивати - своє чи батьків? Про це Григорій Сковорода не подумав.

 Мрію стати схожим на свого батька: у школі він учився погано, уроки прогулював,  з родичами сварився й тому зараз веде успішний бізнес.


неділя, 3 грудня 2017 р.

Міжнародна науково-практична інтернет-конференція (м. Суми)

   Готуємося до Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті» (7 грудня 2017 р., Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка). Мій виступ - виступ учителя-практика (своєрідний огляд зошитів з української мови та літератури, співавтором яких є Дмитро Дроздовський).
Глибоко вдячна пані Олені Семеног за запрошення. 


пʼятниця, 1 грудня 2017 р.

Кохання очима десятикласників :)

    Сьогодні десятикласники під враженням збірки "Зів'яле листя" Івана Франка... й не тільки: два уроки ми говорили про кохання (і Франкове, і власне); з'ясовували, які хімічні процеси зумовлюють стан закоханості, слухали поради, як позбутися любовної залежності (особисто мене вразило, що всі діти саме цю інформацію старанно конспектували :) ) і, звичайно, досліджували, як впливають емоції на творчість :)

Пропоную деякі думки з есе десятикласників :) (публікуються зі згоди авторів :) ).
"Ми, підлітки, не можемо й не вміємо боротися із собою, бо нас цьому не вчать"
"Не витрачайте час на фальшиві почуття, які не принесуть вам ні насолоди, ні блаженства".
"Мені вже 15, а закоханість ще все приходить невчасно".
"Коли я закохався, мій затьмарений розум не помічав тих вад. Я любив її навіть тоді, коли вона мене використовувала. Більше того, я радів із цього".
"Спостерігайте за своїми емоціями, щоб не збудувати з них фальшиві почуття".
"На жаль, я вже в 10 класі, а ще не зустрів другу половинку".
"Проблема №1 для підлітків - це ЗНО, а ніяк не кохання. Від кохання страждають тільки поети".
"Я закохувався багато разів. Остання моя кохана казала, що я хороший хлопець. Але проблема в тому, що так вона казала всім".
"21 вік, нам дано всі умови, щоб знайти себе, а людство  витрачає безцінний час на безглузду "річ" - кохання, начебто й не було тисячоліть еволюції".
"На мою думку, кохання - не просто гормони чи піднесений настрій, а відповідальність за іншого, уміння поступитися власним "я"".
"На мою думку, кохання - дуже небезпечна емоція. Це хімічний дефект, який затуманює свідомість і робить людей немислячими тваринами...Я ніколи не кохала і, сподіваюся, цього ніколи не трапиться...Єдина любов, яку я відчуваю, - до їжі, до батьків і тварин, адже вони ніколи тебе не зрадять".

Відео учениці 10-Б класу ("Чого являєшся мені у сні?")

понеділок, 27 листопада 2017 р.

Василь Німчук, відомий мовознавець із Закарпаття, відійшов у вічність...



  Він пройшов достойно земний шлях довжиною  у 84 роки - у праці, у пошуках, у відкриттях і боротьбі. Відлітає у вічність наш славетний закарпатець - Василь Васильович Німчук, мовознавець, потужний український учений, завідувач відділу історії та граматикиІнституту української мови Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України, редактор, один із авторів енциклопедії «Українська мова» (2000).  Наш земляк, уродженець Іршавщини, випускник Ужгородського державного університету. Саме під керівництвом Василя Німчука був розроблений проект правопису 1999 року. Автор численних монографій, словників, досліджень українських старовинних пам'яток та багатьох інших праць,  Василь Васильович відомий не тільки в колі науковців чи студентів-філологів. Хочеться вірити, що кожен закарпатський учитель-словесник на уроці української літератури під час вивченя "Слова про похід Ігорів" згадує, що саме наш земляк підготував до видання текст «Слова ...» й примітки до нього (1977).
  Інтелігент, напрочуд толерантна й тактовна людина, проста в спілкуванні, незважаючи на титули й нагороди, - таким Василь Васильович залишається в пам'яті односельців, краян, учнів, студентів, колег - усіх, кого знав і любив.
  


 

неділя, 26 листопада 2017 р.

Закарпатські вчителі - тема №1 ?


  Тема Закарпаття вже кілька місяців поспіль у центрі уваги ЗМІ. Ще б пак, у нас тут так цікаво... Не пасе задніх і освіта...
  Ще не встигла вщухнути буря навколо прекрасної закарпатської вчительки Віолетти Македон, як з'явилася нова тема: зараз усі знову активно обговорюють закарпатську вчительку, яка поставила оцінку дитині на чоло...
 Напевно, правду казала героїня (мультфільм мого дитинства) Шапокляк, що хорошими справами прославитись не можна? Інакше чому так активно не говорять про інших закарпатських учителів,  які живуть школою? ( О так: зовсім нецікаво читати, що вчителі люблять свою роботу). 
  Зараз не називатиму імен (це буде згодом), але вчора зробили мій день учителі початкової школи. Вони не люблять завчених фізкультхвилинок. Їм не потрібні особливі накази або створення експериментального класу для ігор із дітками на природі чи просто танцхвилинки, щоб школярики розважилися й відпочили. Але поряд із розвагами триває щоденна праця - над собою, з учнями, з батьками. У класах із понад тридцятьма малесенькими учнями встигають бути й мамами, й учительками, й діджеями, й аніматорами.  НУШ - не далеке майбутнє, не захмарні перспективи, навіть не Закон про освіту. НУШ - це люди: учителі, які люблять свою роботу, які навчають наших діток, наших племінників; учителі, яким дуже потрібна підтримка й допомога батьків, бо якщо батьки вдома не можуть впоратися з однією (двома, трьома) дитиною (дітьми), то чи легко виховати тридцятьох учнів учительці в класі?
  P.S. Так, у нас багато проблем. Так, учитель повинен не тільки вчити й виховувати, а й поважати дитину, любити її. Так, учитель не має права на нервовий зрив, бо діти, як казав Януш Корчак, передусім. Так, серцю не накажеш і любити не примусиш...то навіщо примушувати себе працювати в школі?.. 
   На щастя, у наших школах багато хороших учителів... але про них переважно мовчимо, бо ж приємніше смакувати чужу біду, неславити, ганьбити? Може, у таких моментах ми виправдовуємо власні хиби, бо так добре бути не найгіршим?  
  ...На думку багатьох, учитель повинен бути янголом, то, може, перестаньмо висмикувати пір'я з його крил або принаймні дозвольмо тим крилам вирости?

субота, 25 листопада 2017 р.

Пам'ятаємо...

Прозорі тіні янголів  ридають у холодному небі над Україною. Річниця Голодомору. Страшна, чорна, тяжка... такі спогади б стерти з пам'яті, вирвати з серця. Але  мусимо пам'ятати, бо цей біль - наша історія. Божевільна, розіп'ята історія. У центрі колиски світу - цивілізованої Європи з її гуманізмом, толерантністю й демократією - люди, збожеволівши, забувши, що вони Богом створені, що вони подібні до Господа, їли людей. 
Пригадую зауваження: "Не розказуйте дітям про жахи голодомору, побережіть їхню психіку". Ні. Треба розказувати. Щоб берегти дитячу психіку. Щоб ні ми, ні наші діти, ні людство взагалі ніколи, ніколи не зазнало  подібної трагедії.
Слова Івана Багряного, письменника, якому двічі вдалося втекти із лещат тоталітаризму, сьогодні звернені до кожного: до українця-патріота, до українця-малороса, до українця-покруча. Вони звернені до кожного європейця.
"Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву "у" і прочитайте в рубриці "УРСР", що там написано.
Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів.
Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року?

В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні.
Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами, понад 5 мільйонів українського селянства згинуло тоді страшною голодною смертю. 
Український народ в цій страшній трагедії був доведений до людожерства, до найвищого ступеня людської трагедії. Збожеволілі від голоду матері з'їдали своїх дітей...
Ви, матері цілого світу, чи можете уявити собі такий стан і такий режим, коли б ви могли з'їсти власну дитину?
Ні!
Ви не можете цього навіть збагнути, ані в це повірити! А це було в Україні в 1933 році.
Адже ви не думаєте, що наші матері, наші жінки й сестри є з племені ботокудів, чи бушменів, чи інших диких племен Африки?
Ні, наші матері й сестри є зі Східної Європи, з роду великої княгині Ольги, що насаджувала християнство ще на світанку європейської цивілізації.
Наші матері й сестри є з одного найшляхетнішого слов'янського племені, з України, і вони такі ж шляхетні й предобрі, як матері й дівчата Італії або Франції, або Англії. Але... до того ступеня трагізму вони були доведені більшовизмом. До найвищого ступеня трагедії, що не піддається навіть схопленню нормальним розумом. Вони були поставлені перед жахливою альтернативою: або страшна голодна смерть, або... і це друге "або" було вже вислідом божевілля вмираючого. І за цим другим "або" все одно стояла смерть. І поставив її більшовизм. І сам він став її символом. І людожерство — його породження і його суть. Він є його символом. Тут можна зібрати таку силу фактів, і матеріалів, і живих свідків, що висвітлили б цю жахливу сторінку нашої історії. Щоби лише тим хто поцікавився. Та ніхто в світі тим не цікавився, і в цьому наша, українського народу, ще більша трагедія.
Цей штучно створений голод забрав колосальні жертви від народу, що нічого не хотів, крім свободи й незалежності.


Ось чому я ненавиджу більшовизм і не хочу вертатись на "родіну".

неділя, 19 листопада 2017 р.

Долучайтеся до "енциклопедії" про вчителів! :)


   Сторінка "Енциклопедія" про вчителів" поповнюється новими іменами досить повільно, але поповнюється :) . Із часу її  створення  (тижнів зо три) я перестала читати новини у своїй стрічці, натомість око вловлює дописи вчителів - потенційних імен для енциклопедії :) . На жаль, нерідко колеги пишуть, що не проти долучитися, але їм далеко до вчителя року...

   ...Учитель року - не найкращий учитель. Це вчитель, який сформувався серед інших учителів і завдяки учителям (перепрошую за тавтологію); якому вистачило сміливості брати участь у змаганнях і серед учасників здобути найвищу сумарну кількість балів.  Найкращого насправді неможливо виявити, адже вчителі зазвичай дуже скромні й вимогливі до себе, вони багато працюють, їхні результати не завжди є супервисокими, а відтак навіть творчі педагоги вважають себе недостойними, щоб про них написати навіть на такій дуже скромній сторінці, як "енциклопедія" про вчителів. Не треба бути найкращим для всіх - це неможливо, нереально й безглуздо. Головне - любити те, що робиш, і мати повагу серед своїх дітей. Дорогі вчителі! Долучайтеся до "енциклопедії" - пишіть або в коментарі, або приватно - про себе, про своїх колег: кожен вартий, щоб про нього знали й у нього вчилися. 

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Зустріч міністра освіти й науки України Лілії Гриневич із освітянами

   
 Сьогодні міністр освіти й науки України Лілія Гриневич зустрілася з освітянами, журналістами та громадськістю області в Закарпатському обласному палаці дитячої та юнацької творчості (ПАДІЮНі). Виступ пані Лілії розпочався з презентації Закону про освіту й перетворився на конструктивний діалог: присутні мали нагоду звернутися до міністерки через вільний мікрофон. Звичайно, кожен говорив про наболіле - і це природньо. 
   Не переказуватиму змісту зустрічі - про все в деталях напишуть журналісти. Як учитель-практик середньої школи тільки додам:  Лілія Михайлівна справді вболіває за освіту - пристрасно, щиро й ненаграно; виважено й мудро намагається знайти слова, які були б зрозумілі сьогодні кожному; міністр дійсно хоче якісної системи освіти, підвищення соціального статусу педагога... Уболівають за освіту й учителі, більшість із яких життя присвятила школі... То чому ж ми так опираємося змінам, навіть явно позитивним? 
   ...У "Повісті минулих літ" є згадка про те, як Володимир Святославович після хрещення Русі видав указ забирати дітей бояр на навчання в школи. Але навчання сприймалося багатьма як катування. Матері ще не розуміли, куди й навіщо збираються відправляти дітей, тому оплакували їх, немов ті йдуть на смерть.

P.S. Хто часто читає мої дописи, знає: зазвичай захоплююся колегами (стається так, що  спілкуюся з творчими, натхненними, завзятими). Але в контексті певних подій (і не одного дня), на жаль, доводиться визнавати: є частина колег, які не готові до змін: із усього в освітній реформі найкращим, на думку багатьох, є підвищення зарплати (й то - не дуже), усе ж інше - "пусті іграшки", "дурниці", "хай робить той, хто придумав". Так і хочеться запитати: а що зробили чи втілили особисто ви?.. Освіта -  не міністерство, не різні управління, це - в першу чергу вчитель, які щодня йде до дітей: то що ж заважає вчителеві в класі з учнями за зачиненими дверима?


вівторок, 14 листопада 2017 р.

Григорій Сковорода (grigoriiskovoroda1122) в Instagram

Хто сказав, що вчитися треба тільки традиційно?  
...Напишіть Григорієві Сковороді (grigoriiskovoroda1122) в Instagram . Від сьогодні він починає вести блог про своє непросте життя , а згодом до акції долучаться й інші письменники 
P.S. Звичайно, по той бік екрану - дитина: безпосередня, креативна, а головне - хоче вчитися, тому пробачмо помилки в коментарях... ми над ними працюємо.

P.S.P.S. Раніше (2013-2015) учні вже вели сторінки письменників у соцмережах, але колишні гімназисти стали студентами, а деякі соцмережі заблоковано...тому дев'ятикласники з новими силами, по-своєму творчо відновлять акцію, що стане, можливо, традицією  


неділя, 12 листопада 2017 р.

Трохи статистики :)
Мій блог читають українські вчителі -  зрозуміло :).Цікаво, а перегляди з інших країн - це українська діаспора заходить на блог? :) Дива блокування :)
P.S. Про чеську діаспору здогадувалася :)

Для дев'ятикласників

Завдання з теми "Григорій Сковорода"

Розгляньте зображення й виконайте завдання (усно). Не забудьте пройти тест на профорієнтацію :)




пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

Зустріч із колегами в ЗІППО


   Учора відбулася зустріч із учителями української мови та літератури в ЗІППО - дуже жива й жвава. Ми говорили про уроки, про учнів, про те, що треба змінювати, а чого - не варто; про Кена Робінсона  й Джона Тейлора Гатто (чи справді школа=зло?). Ділилися думками, як можна за 45 хвилин на уроці поєднати "ідеальне" (йдеться про ключові компетентності НУШ) та "реальне" (встигнути вичитати програмовий матеріал і підготувати учнів до ЗНО). Особливо бурхливо реагували колеги на "Школу в режимі реаліті-шоу" (наші діти прагнуть видовищ і розваг), але чи кожен учитель готовий не споглядати, аналізувати й критикувати, а бути "центровим" (як сказали дівчата, клоуном на святі) не лише перед учнями, а і їхніми батьками? 

   Під час спілкування (лекція перетворилася на багатопроблемний полілог) прозвучало безліч креативних ідей. Насамкінець запросила колег разом створювати "енциклопедію" про сучасних учителів, адже кожен вартий, аби про нього знали. Щоб залучити колег до співпраці, познайомила з деякими учасниками "енциклопедії". Присутні були вражені, наприклад, прекрасною роботою Тетяни Парадовської і її таблицями для підготовки до ЗНО; здивовані, як багато творчих учителів поруч. І... реклама стала моєю стратегічною помилкою: колегині стихли, сказали, що подумають, чи будуть долучатися до "енциклопедії", бо, напевно, вони не достатньо творчі... (хоча кілька хвилин перед тим саме ця аудиторія розказувала про справді цікаві моменти свого вчителювання...).
   Дорогі колеги! Ви варті, щоб про вас знали, щоб у вас училися, щоб вами надихалися. "Не всім сподобається", - кажете ви. І що? А може, варто увімкнути сміливість і жити так, щоб інші думали, чи вони вам сподобаються? :)

А це -покликання для колег:


неділя, 5 листопада 2017 р.

"Енциклопедія" про сучасних учителів: за чи проти?

 
   У час, коли багато людей зневірилося в українській освіті й учителях зокрема, спостерігаю зовсім протилежне явище: наш освітній простір рясніє активними, не байдужими до своєї справи іменами. Ні, це не всесвітньо відомі педагоги, не вчителі зі шкіл приватних чи "новоформатних" .  Це - вчителі  зі звичайних традиційних державних навчальних закладів. З переважною більшістю, наприклад, я навіть жодного разу не перетиналася в реальності, але від того не менше рада знайомству.
    Тетяна Парадовська - учитель української мови та літератури - людина, яку я відкрила для себе випадково в соцмережі (якщо випадковості бувають? :) ) - творчий учитель, на сторінці якого безліч цікавих педагогічних знахідок. Дуже рекомендую збірник таблиць для підготовки до ЗНО "Хочу. Можу. Треба-200", який уклала Тетяна Парадовська й поширила у Facebook: доречно й грамотно систематизований матеріал, стильно оформлений і - головне - у вільному доступі. Спасибі вчительці за небайдужість до своєї праці й допомогу іншим колегам!
P.S. Узагалі, мені спало на думку укласти в блозі "енциклопедію" сучасних педагогів, які активно діляться своїми родзинками в соцмережах (з покликаннями на їхні сторінки) з метою заперечити песимістичний рух "усе пропало" :). Буду вдячна за імена! :)
P.S. P.S. Ні, мене ніхто про це не просив. Так, це піар. Так, він потрібен. Потрібен учителям, які дійсно обожнюють свою роботу й хочуть учитися й ділитися досвідом. Ні, це не наївний оптимізм. Так, я рада, що таких учителів насправді дуже багато :).

"Енциклопедію" читайте тут :)

понеділок, 30 жовтня 2017 р.

Курс "Критичне мислення для освітян" Prometheus

   
  На сайті Prometheus стартував курс "Критичне мислення для освітян" (автор усіх лекцій першого тижня Сергій Терно). "Під час роботи над курсом ми дбали про те, щоб надихнути вас, шановні освітяни, на педагогічну творчість, зорієнтувати на фахову самореалізацію тощо. Ми зробили все, аби викликати у вас емоцію потрясіння! Але не ту, що пригнічує своєю безвихіддю, а ту, що «очищує і просвітлює»", -  обіцянки авторів спонукають пройти курс до кінця.  Ось деякі назви тем: "Як педагоги стають емоційно-значущими людьми?", "Як успішно керувати змінами?", "Що є запорукою психологічного виживання?", "Хто такий критичний мислитель, або чи можна вважати Гітлера – взірцем критично мислячої особистості?". Одним словом, курс обіцяє бути цікавим - для його проходження достатньо безкоштовної реєстрації, а лекції - насправді захопливі.
    Цитата з лекції 2: "Зріла особистість знає і вміє, незріла знає, але не вміє, а тому лише критикує".

.

Майстер-клас із протипожежної безпеки для вчителів Хустської гімназії-інтернату

 
   Перший день осінніх канікул для колективу Хустської гімназії-інтернату пройшов під знаком  протипожежної безпеки (захід організовано дирекцією школи). Коли слухаєш інструкцію відповідального за протипожежну безпеку, думаєш, ніби все зрозуміло, але як справа доходить до практики... Тому сьогодні вчителі перевіряли знання теорії на практиці, насамперед ознайомившись із планом евакуації кожного поверху навчального корпусу школи (у нас три корпуси, тому тренування проводяться окремо). Кожен керівник кабінету, крім евакуації дітей, має власний обов'язок: один учитель дає дзвінок тривоги, другий  відчиняє запасний вихід для евакуації, третій відповідає за вогненгасники (зносить їх в одне місце на коридор), четвертий вимикає електроживлення навчального корпусу тощо.
  Звичайно, під час тренувань ми жартували (особливо з того, що, наприклад, учитель трудового дає дзвінок - сигнал тривоги, а вчитель української мови та літератури (я) орудую вогнегасниками :)), але насправді такий захід - не розвага, а реальна можливість уникнути біди, від якої, на превеликий жаль, ніхто не застрахований. Сподіваємося, що знання протипожежної безпеки нам знадобляться тільки для тренувань і ніколи - насправді.

четвер, 26 жовтня 2017 р.

Зустріч із колегами Берегівського району, або Руйнування стереотипів


    Сьогодні в мене був день руйнування стереотипів - зустріч у місті Берегові з учителями української мови та літератури, заступниками директорів з навчально-виховної    роботи (школи й з українською мовою навчання, і з угорською) та методистами районного відділу освіти, молоді та спорту. 
   Зізнаюся,  трохи хвилювалася. По-перше, приїхала аж о 14.00 (до обіду маю уроки в школі) й очікувала, що в залі буде вчителів 10-15 (кожен після власних уроків поспішатиме додому). По-друге, я ж учитель із школи з українською мовою навчання - як сприймуть угорці? По-третє, після дискусій щодо нового Закону про освіту  говоритиму про те, що нам варто змінити в першу чергу в собі; про те, що треба не просто пливти за течією, бо "учні не хочуть учитися", а брати на себе відповідальність за результат роботи; про те, що наша творчість має бути не просто красиво описана й ілюстрована в педагогічному портфоліо, а насамперед - дієва, про ЗНО... Під час виступу я бачила зацікавлені світлі погляди, усмішки, обговорення, навіть обурення, але не байдужість. Ще більшим здивуванням стало те, що після виступу підходили колеги - подякувати й поцілувати (уперше така розцілована :) ); казали, що читають мій блог (не тільки філологи, а й біологи :)). 
  Сподіваюся, кожен сьогодні для себе щось узяв: хтось - інформацію, хтось - емоції, хтось - знайомство... а дехто - відкриття, що Калинич і Ківеждій -  одна людина :).
   Щиро дякую за запрошення та організацію зустрічі начальнику відділу освіти, молоді та спорту Берегівської райдержадміністрації Дьенді Шімон та головному спеціалісту відділу освіти, молоді та спорту Ельвірі Лесишин, а також усім колегам, які пожертвували вільним часом (хто-хто, а я, вчитель-практик, розумію це :)) й прийшли на зустріч.