Класний керівник творить
найбільше багатство суспільства – Людину.
Василь Сухомлинський
Літо. Відпустка. Мій блог мовчить, бо його авторка дала собі слово не думати й не писати про школу до вересня. Але гортаючи сторінку у фейсбуці, мимоволі бачиш учительок із неспокійним розумом і серцем і вкотре переконуєшся: учитель - не професія, а спосіб життя... Напевно, я б і не зірвалася, якби не вчорашня зустріч із колегою з Дніпра.
Пані Оксана - учителька з 20-річним стажем роботи, працює в сучасній школі (тут навчалася Юлія Тимошенко; ні, з виборами це аж ніяк не пов'язано, просто Оксана із захопленням розповідала, який крутий ремонт Юлія Володимирівна зробила в цьому освітньому закладі).
"Я люблю свою роботу, у мене безліч ідей, як зробити урок цікавим. Часом навіть образливо, що витрачаю себе не на дітей, а на зовсім інше", - ділиться Оксана. А я в думках зауважую, що, справді, чомусь переважно мовчимо про "3/ (чи більше?) в 1" - вчителя-предметника-класного керівника.
У Положенні про класного керівника дається таке визначення: "Класний керівник - це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу... окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту".
У Положенні про класного керівника дається таке визначення: "Класний керівник - це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу... окремими учнями, їх батьками, організацію і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту".
Що це означає на практиці?
Класний керівник - переважно (бо ж бувають і винятки) учитель-предметник, який "веде" клас: заповнює особові справи та різноманітні картки, класний журнал тощо. Організовує екскурсії, шкільні свята. Співпрацює з батьками. Нехай у класі 30 учнів (у міських школах буває й 36). У післяробочий час до класного керівника телефонує одна мама (удень у неї власні справи, робота, зайнятість, та й спілкується вона не про всіх учнів, а про одну - власну - дитину). Мимоволі розповідь торкається життя родичів чи інших батьків... Але в класі 30 дітей. Телефонує інша мама. Тільки на хвилинку і тільки про свою дитину.... Не треба бути великим математиком, щоб порахувати неробочий час, витрачений на розмови - власне, на "законну" співпрацю з батьками. Просто в неробочий час. Але це не просто час, а ще й емоції, на жаль, не завжди позитивні.
"Ну, а що ж ви хочете? Учитель - це, по-перше, покликання, а по-друге, учителів же в педагогічних ВНЗ навчають психологічної стійкості? Чи чого вас там навчають?" - зауважать ті, які знають, як навчати дітей, просто працюють не в школі (або взагалі не працюють).
Робочий час.
Школа - насамперед діти. Буває всяке: веселилися - і хтось розбив чисто випадково вікно. А класний керівник де був? (Він, до речі, на уроках у інших класах, бо ж іще й предметник, а класне керівництво - усього-на-всього 25% його ставки).
Учень прогуляв урок. Це теж парафія класного керівника.
У класі безлад? Винен класний керівник.
Діти не готові до уроку? Класний керівник не працює.
Він мусить виховувати, опікати, стежити, формувати, оберігати... А ще він учитель. У цього вчителя було безліч ідей і море натхнення для уроків. Але. Спілкування з батьками. Заповнення документів. Карток. Справ. Пояснювальні записки. Уроки? А на них немає сил. Бо навіть класний керівник - як не дивно - людина. І ви не повірите: у вчителів є особисте життя. Мало би бути принаймні.
Який вихід? Не 0, 25%, а 100%. Класним керівником має бути не вчитель-предметник, а окрема людина. Існують школи, де класним керівником є вихователь (як, наприклад, у гімназії-інтернаті). Та таких шкіл по Україні небагато. У нас величезна армія вчителів, які готові без наказу "зверху", без реформи, без примусу віддати серце дітям, як казав Сухомлинський. Тільки приносять його в жертву "розборам польотів", паперам і, на жаль, емоційному вигоранню.
P.S. В освіті море проблем (не тільки в Україні). Ми прикриваємося красивими гаслами, а насправді... тупцюємо на одному місці. Не тому, що боїмося змін чи не хочемо їх. Переважна більшість учителів знає ЯК і ЩО робити. Але, як не прикро, спочатку не має часу, а згодом - сил і бажання. Чому? Вивчаючи звіти, рейтинги, статистику, не чуємо найголовнішого: звичайного вчителя зі звичайної школи. А саме цей учитель і виховує наших дітей.
Коментарі