У надшвидкісному і тому дуже мінливому світі український фільм «Вічник» Івана Ніколайчука за мотивами роману Мирослава Дочинця - це можливість зупинитися й озирнутися. Для глядача, що полюбляє графіку й не сприймає полісемантики, сюжет виявиться банальним як для кіно: головний герой народжується, закохується, опиняється на війні, втікає, навчається, потрапляє в концтабір і повертається додому. Інший глядач почує слова про те, що тримає людину в час потрясінь: дерево життя, необхідність навчатися, відпускати і прощати. Можливо, цей фільм можна б сприймати по-іншому, усвідомлюючи велич ідеї відмови від помсти. Але прощати - неможливо для тих, хто живе в пеклі війни. «Вічник» - це не просто біографія 104-літнього карпатського мольфара. Це алегорія шляху душі в цьому світі й поза його межами, про потребу самотності й соціальності, любові й служіння, про боротьбу людини й звіра в ній. Красиві актори, красива «Мелодія» Мирослава Скорика. Красиві пейзажі й красивий голос за кадром. Обʼємн...

Освіта - це не «на потім». Це на зараз. У турбулентному світі, де змінюється все - від кордонів до професій, - саме освіта залишається точкою опори. Освіта - це не про формули, правила. Не про книжки. І точно не про дипломи, сертифікати, звання і титули. Освіта - це про здатність думати, тримати удар, робити вибір і брати відповідальність. Коли освіті залишають другорядні ролі в театрі життя, то пожинають непрофесійність і хаос, навіть ідучи до шляхетної мети. Повага до освітян - це не жест ввічливості. Це інвестиція в державу. Бо країни починаються не з документів і навіть не з відбудованих будівель. Вони починаються з уроку, на якому хтось уперше повірив у себе. Шана тим освітянам, які зараз у надскладних умовах - без світла, тепла, води, у підземних школах - продовжують навчати. З Міжнародним днем освіти. Вдячність тим, хто творить її щодня - тихо, вперто і з великою любов’ю до майбутнього України.

 Говоримо про підвищення зарплат педагогам - і тут головне не загубитися між відсотками, коефіцієнтами й постановами, бо фінансування освіти - майже квест. З 1 січня 2026 року - фактичне зростання зарплати  +30%, хоч багато хто радісно говорить про 40% (це 30% + 10%, які вже мали). Приємний бонус: скасували зменшувальні коефіцієнти, які кілька років працювали за принципом: «зарплата є, але трошки не вся». Не дуже приємний бонус: факультативи, додаткові години й індивідуальні заняття мають право на життя, але в розрахунках їх нема. Інклюзивні класи - задача з зірочкою, адже троє дітей на паралелі - це не три інклюзивні класи, а два.  Гроші, як і раніше, ходять за дитиною: кошти дають не на реальні ставки, а на кількість учнів. Школи з низькою наповнюваністю знову "під підозрою", бо якщо учнів замало, субвенція чемно махає рукою й іде далі. Місцеві ради й надалі можуть перерозподіляти кошти між закладами освіти громади. Але фінальний акорд - оптимізація - слово, яке, на жал...