У надшвидкісному і тому дуже мінливому світі український фільм «Вічник» Івана Ніколайчука за мотивами роману Мирослава Дочинця - це можливість зупинитися й озирнутися.
Для глядача, що полюбляє графіку й не сприймає полісемантики, сюжет виявиться банальним як для кіно: головний герой народжується, закохується, опиняється на війні, втікає, навчається, потрапляє в концтабір і повертається додому.
Інший глядач почує слова про те, що тримає людину в час потрясінь: дерево життя, необхідність навчатися, відпускати і прощати. Можливо, цей фільм можна б сприймати по-іншому, усвідомлюючи велич ідеї відмови від помсти. Але прощати - неможливо для тих, хто живе в пеклі війни.
«Вічник» - це не просто біографія 104-літнього карпатського мольфара. Це алегорія шляху душі в цьому світі й поза його межами, про потребу самотності й соціальності, любові й служіння, про боротьбу людини й звіра в ній.
Красиві актори, красива «Мелодія» Мирослава Скорика. Красиві пейзажі й красивий голос за кадром. Обʼємний красивий звук.
Є і слабкі моменти, як-от спецефекти. Але про них не хочеться писати.
Після перегляду фільму знову хочеться перечитати «Вічника» Мирослава Дочинця - Netflix точно би побачив у цьому творі серіал на декілька сезонів.
Усе змінюється, напевно, й істини теж. Одне залишається вічним: трава завжди тягнеться до неба.
——
Також важливо, з ким ви переглянете фільм. Я це зробила з колегами зі школи, де працюю понад двадцять років. Можливо, тому й хочеться бачити більше світла.
Для глядача, що полюбляє графіку й не сприймає полісемантики, сюжет виявиться банальним як для кіно: головний герой народжується, закохується, опиняється на війні, втікає, навчається, потрапляє в концтабір і повертається додому.
Інший глядач почує слова про те, що тримає людину в час потрясінь: дерево життя, необхідність навчатися, відпускати і прощати. Можливо, цей фільм можна б сприймати по-іншому, усвідомлюючи велич ідеї відмови від помсти. Але прощати - неможливо для тих, хто живе в пеклі війни.
«Вічник» - це не просто біографія 104-літнього карпатського мольфара. Це алегорія шляху душі в цьому світі й поза його межами, про потребу самотності й соціальності, любові й служіння, про боротьбу людини й звіра в ній.
Красиві актори, красива «Мелодія» Мирослава Скорика. Красиві пейзажі й красивий голос за кадром. Обʼємний красивий звук.
Є і слабкі моменти, як-от спецефекти. Але про них не хочеться писати.
Після перегляду фільму знову хочеться перечитати «Вічника» Мирослава Дочинця - Netflix точно би побачив у цьому творі серіал на декілька сезонів.
Усе змінюється, напевно, й істини теж. Одне залишається вічним: трава завжди тягнеться до неба.
——
Також важливо, з ким ви переглянете фільм. Я це зробила з колегами зі школи, де працюю понад двадцять років. Можливо, тому й хочеться бачити більше світла.
Коментарі