Звертання. ОлесЮ чи ОлесЕ?

 

Звертання до Олесі викликає плутанину (ОлесЮ / ОлесЕ) - це точно знаю :)
А насправді плутанини нема - пояснює Катерина Городенська.

Кілька жіночих особових імен на -я, які донедавна булискороченими пестливими формами повних імен, стали в українському вжитку документальними, офіційними. Це — Леся (скорочене від Лариса, Олександра), Олеся (скорочене від Олександра), Орися (скорочене від Ірина, Ореста). У звертаннях до жінок із цими іменами спостерігаємо непослідовність у використанні закінчення кличного відмінка. Одні вживають їх із закінченням -е (Лесе, Олесе, Орисе), бо вони мають форму іменників жіночого роду м’якої групи першої відміни,інші — із закінченням -ю (Лесю, Олесю, Орисю), тому що цііменники виражають пестливе значення. Зважаючи на українську традицію утворювати форму кличного відмінка від загальних та особових жіночих імен м’якої групи з пестливимзначенням за допомогою закінчення ‑ю (пор.: бабуся — бабусю, матуся — матусю, Галя — Галю, Ганнуся — Ганнусю),рекомендуємо й імена Леся, Олеся, Орися вживати в цьому відмінку з таким самим закінченням. Отже, дівчаток кличмо Лесю, Олесю, Орисю, до жінок звертаймося Лесю Вікторівно, Олесю Григорівно, Орисю Олександрівно або пані Лесю, пані Олесю, пані Орисю. 

Скрин  з підручника української мови для 8 класу.