Навчання й мотивація

Початок тут.

І батьки, і вчителі мріють про школу радості. Ви б хотіли так: ваша дитина радісно біжить до школи, радісно навчається, радісно повертається додому?

Але чи чи можлива подібна радісна школа?

За відчуття радості, тобто задоволення (особливо під час навчання чи подолання труднощів) відповідає дофамін.

Його здатність створювати сильне відчуття задоволення та мотивувати до повторення певних дій може стати не лише джерелом позитивних змін, але, як не дивно, і причиною відрази до навчання. У таку пастку потрапляють і діти, і дорослі.

 Коли дитина стикається з чимось, що дарує задоволення, - чи то оцінка на уроці, чи визнання вчителів, однокласників - мозок виділяє дофамін, який дарує емоції задоволення та радості. Це задоволення стимулює повторювати дії, що викликали гормон, - так формується звичка. Здається, усе зрозуміло і чудово, адже наша мета - стимулювати учнів навчатися. А дофамін допомагає в цьому.

Проте наше життя - як правопис української мови: є багато правил і водночас, як кажуть мої учні, ще більше винятків з них. 

Дофамін просить усе більше стимуляції для досягнення того ж рівня задоволення. Як наслідок - людина звикає до того, що вчора було радістю. Тобто вчорашні свята стають буденними сьогодні. Тому й навчання не може відбуватися щоразу на основі нової мотивації. 

Тому й багато вчителів, які захопилися формами мотивації (я - серед них), спостерігають парадоксальне, на перший погляд,  зниження інтересу до навчання.

Навчання – наче фізична вправа. Ніхто не може виконати її за нас. Це особисте досягнення, яке вимагає наполегливості й зусиль. Ми можемо сидіти в спортзалі шість годин на день п’ять днів на тиждень, але якщо весь час просто спиратимемось на тренажери, навряд чи отримаємо бажану форму. Якщо вмовимо свого приятеля позайматися замість нас, він стане стрункішим, а ми – ні. Так само й навчання: який результат матиме ваша дитина, якщо домашню замість неї виконаєте ви? Будьмо відвертими із собою: наші діти можуть чемно ходити до школи й цілими днями там сидіти, але ніхто не зможе за них навчитись (приклад із книжки "Ви, Ваша дитина і школа" Кена Робінсона та Лу Ароніки).

Тому для навчання важливе не очікування нового дофаміну від учителя на уроці, а регулярне тренування. Ви помітили зміну курсу приватних шкіл? Виграють у боротьбі за учні ті, які роблять акцент не на порції розваг, а на тренуванні й дисципліні.

 Власне для прогресу, окрім праці над собою, самодисципліни, людство наразі нічого так і не придумало. На жаль. А може, і на щастя.