Mабуть, ще п’ять років тому я могла б повірити, що "зміни в оплаті праці" - це про розвиток. Про крок уперед. Про турботу й обов'язково - про віру в учителя. Але сьогодні, коли щодня доводиться говорити не про далекі горизонти й абстрактні формули, а відповідати на дуже конкретні запитання людей, що працюють у школах тут і тепер, прочитую зміни в іншому контексті. Бо скажіть, як збільшення навантаження з 18 до 22 годин вирішує проблему гімназій, де є одна-єдина паралель? Звідки там узяти повне навантаження вчителям? Помножити години? Створити "навчальний план з повітря"? Чи ми справді прагнемо повернутися до школи XIX століття, де один учитель читає все - від математики до природознавства? Звісно, "таблиці з таблицями" звітів так заповнити простіше. А що ж із навчанням, його якістю?  А початкова школа? Там, де кожен урок - не предмет, а безперервність, підтримка? Як навчати там, де ми механічно крутимо гайки навантаження? Звісно, на папері можна краси...

Ми живемо у винятковий для цивілізації час, бо ще ніколи інформація не була такою доступною. Але водночас ще ніколи інформація настільки потужно не виявляла людські слабкості: сьогодні дуже легко маніпулювати людьми, підбурювати їх, використовувати у власних цілях і запалювати вогнище, кинувши іскру в натовп.  Інколи здається, що ми, люди ХХІ століття, щойно вийшли з дрімучих лісів середньовіччя. То чому ж ми настількі вразливі?  «Родинна Європа» Чеслава Мілоша  - книжка, яка відповість на багато запитань.  Це епопея про народження народів - від варварства до духовних аристократів; від бандитизму, прикритого личиною просвітництва, до справжніх державотворців.  Головне - не читати поспіхом.  Це роздуми про корені європейської культури й цінності, що тримають нас на світлому боці історії. Вони звучать особливо переконливо сьогодні, коли Україна знову виборює свій голос у родині європейських народів і коли знаходиться у вирі глобальних подій.  Це текст, я...

Цього тижня педагогічна спільнота вибухнула. Можливо, не всі помітили (хтось - удав, що не помітив) зміни - на цей раз дуже суттєві, - які пропонують увести до освітнього законодавста. То ж про що йдеться? Перше. Чого ми, освітяни,  прагнемо? Суттвого підвищення заробітної плати - тут, безперечно, усі освітяни - однодумці. У своєму телеграмі Сергій Бабак, голова комітету ВР з питань освіти, проводить опитування з таким формулюванням: "Якщо збільшити тижневе навантаження вчителя з 18 до 22 годин, але підвищити заробітну плату з 8-16.5 тис грн до 20-32 тис грн «чистими» на місяць, чи погодилися б ви працювати на таких умовах?" (наразі відповіді такі: 54% - так, 46% - ні). Друге. Отже, реальних змін (не тимчасової доплати - тисяча, дві чи скільки) у зростанні оплати праці без інших змін не буде: з 18 годин ставка виросте до 22. Третє. На тлі надшвидкості зменшення кількості учнів - і звідси зменшення кількості класів та - відповідно - годин, кількість ставок у школах уже зменш...

Жити на повні легені,  з широко розправленими плечима,  навіть у таких складних умовах,  між життям і смертю... З книжки "2024 кілометри" "Наскільки все просто і дешево для такого спеціального заходу, настільки він може коштувати ворогу дорого". "Він з тих, хто вміє надихати своєю впевненістю і спокоєм". "Якщо ворога виявив не ти - він виявить усіх нас". "Сучасну війну називають високотехнологічною...Людський фактор лишається серцем цієї боротьби". "Але щоб не впасти, потрібна системність. Точніше, падати можна, тільки завжди треба підніматися. І головне - продовжувати крокувати. Інколи потрібно зробити один крок назад, щоб надалі мати змогу просунутись на два вперед. Якщо хтось каже тобі, що ти нем ожеш змінити цей світ, - май на увазі: світ усе одно зміниться. Просто без тебе. Бо знайдеться хтось, хто зробить цей крок" "Ми втратили багато надпотужних людей, ми не маємо права нехтувати своїм життям. Вони дивляться на на...

 Світ не розуміє, як це - полишити родину, роботу і взяти зброю.  Світ не розуміє, як це - не вчитися воювати і стати частиною армії, яка керує дронами, створює новітню зброю, ламає стіни, стереотипи і зводить фортеці. Бо ж люди не мають стільки ані сил, ані мужності, ані чеснот.  Просто за лаштунками сцени, за софітами ситого життя світ не може розгледіти, що це не люди,  а могутні атланти, які носять військову форму й українські шеврони. А на плечі чи, може, у кишені, але точно - у серці - жовто-блакитні обереги.  Нехай наші захисники й захисниці перебувають під повсякчасним захистом Божим, невидимим покровом Богородиці, повертаються додому й зводять після всіх фортець нове життя і новий, мирний світ💙💛 Дякуємо всім, хто захищає нашу Україну на землі💙💛 Світла пам’ять всім Героям, які пішли у засвіти.  #День_захисників_і_захисниць

Якось у Небесній майстерні янголи ткали килим із днів людського життя. Кожен день мав свою нитку: яскраво-жовту — коли людина раділа, сіру — коли сумувала, блакитну — коли мріяла, зелену — коли відкривала щось нове, жовто-блакитну — коли робила щось корисне для своєї країни. У деяких днях були цілі вузлики: чорні, білі, червоні... Та серед усіх ниток була ще й особлива — зі щирого золота. — Яка розкішна нитка! Чи можемо ми прикрасити нею всі килими якнайкраще? — запитали янголи Майстра. — Це нитка знань, — відповів той. — Завдяки знанням люди отримують надію, мрії й віру у власні крила. Вони обирають шлях, який може змінити життя. Але цих ниток не можна додавати одночасно багато. Річ у тому, що золоті нитки здатні засліпити під яскравими променями; можуть і потьмяніти, якщо не використовуватимуться взагалі. А без інших кольорів навіть вони зроблять життя прісним і нудним. Одним словом, цей матеріал потребує майстрів. Тому разом із золотими нитками ми на землю відправляємо й людей: п...