На порозі 2018 :)

 2017 рік особисто для мене пройшов під знаком відкриттів  - нових людей і знайомств і  нових людей у людях, яких уже знала :).
 Не буду підводити підсумки (можливо, тому що в учителів інший кінець року? :) й згадувати (узагалі не люблю :) ).   Натомість хочеться подякувати всім людям у моєму житті: одні підтримували й надихали,  інші - спонукали й примушували (дехто - навіть відпочивати :) ), ще інші - не давали спокою, не дозволили загубитися в натовпі :) ... і майже всі - дивували :).
  Дорогі друзі й недруги! :) Нехай у прийдешньому році найбільшою вашою приємною несподіванкою стане здійснення мрії, про яку ви вже й думати перестали :).
  Найбільшою втіхою - близькі й рідні поруч :)
  Найбільшою перемогою - перемога над собою, над власними страхами, а часто - й домислами :)
  Найбільшим здобутком - те, що не купується й не продається :)
  Найбільшою втратою - валіза, загублена в аеропорту під час повернення з відпочинку :) (насправді її все одно знайдуть :) )
  Найбільшим розчаруванням - сукня, яку Ви придбали нещодавно, на розмір стала більша :)
 А якщо серйозно, нехай здійсняться всі сподівання. Нехай 2018 рік увійде в історію як кінець війни. Нехай усі будуть здорові й щасливі.
  Дякую всім за 2017 і запрошую і 2018 рік! :)

Редагування...в кафе (проект 9-Б)

У  кінці вересня дев'ятикласники взялися за непросту справу - редагування меню в кафе :).
Протягом семестру учасники проекту (за згодою батьків) шукали помилки в меню закладів, які відвідували. Та не момент роботи над помилками став найважчим. Як виявилося, найскладніше домовитися з власником закладу про оприлюднення результатів роботи, тобто публікацію меню ДО (з виділеними помилками) і ПІСЛЯ редагування. На жаль, поки що майже ніхто з місцевих рестораторів, до яких зверталися дев'ятикласники, не погодився замінити у своєму закладі тексти меню на виправлені...але наші учні не здаються й процес перемовин триває :)
   Незважаючи на труднощі, на кінець першого семестру вже маємо один завершений проект: його здійснила Іннеса Мадай (9-Б) - і тепер у селі Велятино Хустського району можна не тільки смачно поїсти, але ще й повправлятися в культурі мовлення :).
  Дуже цікаво, якщо в меню буде листок із поясненням написання слів (із поширеними помилками: піцца, чіпси, латте тощо), гості під час очікування замовлення прочитають написане? :) Про це дізнаємося після експерименту :)
  ...До речі, а ви б читали? :)

P.S. Приємно й відрадно, що в меню деяких закладів Хуста не виявилося помилок узагалі :).

Після того, як Миколай написав листа українським учителям, мене часто запитують, чи звертатиметься до вчителів Дід Мороз...😎
Ви знаєте, на Закарпатті маємо зв'язки тільки з Миколаєм...а Дід Мороз, можливо, теж пише листи вчителям... але не українським 😇

Дякую любій Тетяні Парадовській за новорічний подарунок -  "Хочу. Можу. Треба" з авторським підписом і новорічно-святкову приємність :). Уже навіть не пам'ятаю, як ми з Вами почали спілкуватися, дорога Тетяночко, але я щаслива, що 2017 нас познайомив - віртуально :). Для мене 2017 став роком відкриттів людей - і одне з них - Ви :).
  "Хочу. Можу. Треба" - зручна й добротна шпаргалка для підготовки до ЗНО: окрім теорії, фактичного матеріалу з літератури, дібрані вдалі цитати (до речі, вчителька розмістила таблиці в мережі). Дуже рекомендую!
Детальніше про Тетяну Миколаївну - в "енциклопедії" :)

Як замовити зошити з української мови та літератури з мемами, схемами, малюнками до сюжетів творів

 Зошити для контрольних робіт і не тільки з української мови та літератури - зошити з "почуттям гумору" та сучасною інтерпретацією традиційних понять НЕ дублюють жоден підручник - покликані показати, що навчатися можна невимушено й легко (теорія в мемах+напівтести+тести у форматі ЗНО за новою програмою+малюнки-схеми за програмовими творами+есе+QR-коди+відповіді+ багато іншого).

 Щиро дякую неймовірним Дмитру Дроздовському (співавтору) та Юрію Морщавці (видавцеві - "Соняшнику" :) ), а також рецензентам та всім причетним (і які надихають, і які критикують) до створення зошита :).
 Маємо надію, що зошити стануть потрібними й корисними для наших дітей :)
  Довідки та замовлення літератури: (099)-505-20-44; (073)-46-41-165; (067)-721-46-77 (helianthus.com.ua/books/ Видавництво «Соняшник»).
Ціна одного зошита - 45 грн (замовити можна тут: література і мова).

Відеоогляд зошита з української мови.

Відеоогляд зошита з української літератури.

Одяг відволікає? Ох, цей одяг... :)

 

   ...Не без іронії.. :)
Погодьтеся, колеги, насправді урок починається не з організаційного моменту :) Він починається з того, що вас розглядають :). Сміливіші учні на перерві розпитують, де купили сукню чи робили манікюр і хто ваш перукар :)...Так-так, і це теж навчально-виховний процес :)...

  Якось учениця на уроці розглядала мої туфлі. Бачу, зовсім відволіклася, тож зауважую жартома: "Насте, ти вивчаєш зараз не те, що треба для життя". Моя Настя не розгубилася: "Ні, Олесю Василівно, зараз вивчаю якраз те, що мені, можливо, згодом більше згодиться за ваші коми: важливо знати, які туфлі до якої сукні підібрати. Зустрічають усе-таки за одягом. Буду виглядати сіро - ніхто й не захоче дізнатися про мій розум" :).

  Я би й не згадувала про цей епізод річної давнини, якби колега Наталія Рудніцька не відмітила мене в дописі про дрес-код для вчителів ("Учителі вдягли однакові плаття" -  в одній зі шкіл на Вінниччині запровадили дрес-код для вчителів). Так, одяг (читайте - зовнішність) не вирішальні, але важливі в нашому житті. Усе має бути гарне: і душа, і зовнішність. Для чого обдурювати дітей, що це не так і всі однакові?  Не однакові ні учні, ні вчителі. За порогом школи не носять форму ні дорослі, ні діти. Кожен особливий - і це прекрасно. 

  Як учительці школи, у якій нема форми для учнів (і не було навіть за часів мого дитинства) мені важко говорити про плюси дрес-коду...без іронії :).

   Отже, спробуємо знайти плюси в уніформі. По-перше, якщо врахувати, що вчитель надає освітню послугу, а не сіє розумне, добре, вічне, то дрес-код дуже доречний: для професій, які надають послуги, характерна уніфома: офіціанти, слюсарі, продавці... По-друге, уніформа - спосіб зекономити: погодьтеся, одна-дві сукні обійдуться значно дешевше. ...і "нема закону, який забороняє ввести уніформу в школі"... Усе, плюси закінчилися :).

   ...Але найбільше вразив не факт запровадження дрес-коду, навіть не самі сукні. Якось сумно, прикро й гірко від того, що жінки-колегині радіють: "Не думаєш вранці, що вдягнути"... Коли не думаєш, що вдягнути, напевно, стаєш ідеальною вчителькою? 

  Кажуть, одяг відволікає на уроці? А хіба тільки одяг? 

  P.S. Позавчора опублікувала у своєму Facebook світлину з групи "Батьки-SOS", що вчителі мають право на тату, пірсинг... а тут, на тобі, дрес-код...які ми, учителі, усе-таки різні :).

  P.S. P.S. Колеги, пропоную флешмоб - опублікувати світлину, де ви - не вчителька :)

Дуже прошу, якщо коментуєте цей допис, не ображайте ні сукні наших колег, ні їхнє рішення про дрес-код: поняття красивого - індивідуальне. Дякую за розуміння.

Лист Миколая до вчителя :)

 

   ...Увечері 18 грудня Святий Миколай востаннє переглянув листи, чи, бува, не забув комусь подарунки, і раптом зауважив, що не читав жодного від учителів. "Невже їм нічого не треба, цим українським учителям? Дивно...  сам напишу", - подумав Чудотворець і взявся за роботу... :)

Дорогі вчителі! 

Я знаю, що у вас гаряча пора (пора контрольних, семестрового оцінювання, педрад, нарад), але знайдіть час прочитати цього невеличкого листа. 

   Так от, ви нічого не просите, тому сам поміркую, що б подарувати напередодні свят.

Отже, набір ручок, олівців і зошитів (віддасте дітям, які часто речі забувають удома)... Може, якісь методичні новинки? Але ж вони зараз у вільному доступі в інтернеті. Флешки вже теж не варіант -  у хмарах усі... Може, нову сумочку чи чобітки? Але ж вам не вгодиш ... Парти чи інтерактивні дошки? Так про них директори шкіл просили... Може, підвищення зарплати? О, а  це вже вам міністр пообіцяла... :) .

 Дорогі вчителі! Насправді, ви не потребуєте речей, тому кожному з вас дарую найважливіше:

- здорові нерви (якщо потрібні заспокійливі, напишіть окремо :) );

- спокою й затишку (каву, чай... чи щось міцніше додайте самі :) );

- терпіння, сил та мужності пробачати - невивчені уроки, непрочитані твори, нерозв'язані задачі й забуті формули :) ;

- наснаги давати другий, третій шанс - перескласти тему, принести загублений зошит... :) );

- уважності - до дітей, до рідних і далеких, а особливо - до заповнення класних журналів :);

- пам'ятати, що інколи треба бути не справедливим, а добрим (подумайте про це під час семестрового оцінювання :) );

- і найважливіше: на канікулах намагайтеся стати людьми, принаймні спробуйте хоч трохи не бути вчителями :)

Другий лист Миколая до вчителя - тут.

  P.S.Приємного вечора, колеги! Нехай уранці під подушкою (чи на підвіконні, чи в чобітках) вас чекає якась приємність, а найдорожчі подарунки не сидять на підвіконні - вони обіймають вас :). 

#енциклопедія

Шановні колеги й усі, які читають мій блог! :)  На жаль, не завжди відповідаю на запити, тому, щоб Ваше повідомлення не загубилося, будь ласка, починайте його словом "енциклопедія": так оперативно зможу опублікувати нову статтю чи відредагувати, доповнити новими матеріалами ту, що вже існує.
   Дякую кожному, хто долучається до "енциклопедії" про вчителів: і колегам, які радо діляться своїми напрацюваннями; і тим, які рекомендують своїх знайомих. Приємно, що сторінка поповнюється новими іменами :): можливо, ще настане момент, коли доведеться зняти лапки зі слова "енциклопедія" :)

"Учитель року-2018", або Переможці й ... переможці :)

 

   Україною промчався перший етап конкурсу "Учитель року-2018"... Звичайно, є офіційні переможці - учителі, яких визнало журі: талановиті, творчі - учителі, які запалюють і надихають. Але, на жаль, за умовами Конкурсу, переможець тільки один - так і має бути.
   Не перемогти в конкурсі - це теж природньо. Погодьтеся, у нашому житті ми не все робимо досконало з першого разу? :) От у мене зазвичай уперше все не так :)
Переможцем конкурсу "Учитель року" я теж стала не вперше...
  Уперше брала участь, здається, у 2006 році, маючи аж трирічний робочий стаж... Готувалася дуже старанно, але призового місця не посіла :). Проте члени журі тоді були до мене вельми прихильні (а точніше, це розумію вже зараз, співчували :) ) і замість хоч якогось призового місця присудили мені "заохочувальний" титул "Міс чарівність" :) Навіть від образи диплом викинула :) Ох, і ревіла ж я тоді :). По дорозі до рідної школи мене намагався заспокоїти наш завуч (винятково інтелігентна й толерантна людина), запевняючи, що я ще дуже молода й у мене все попереду :) Зрозуміло, тоді мені здавалося, що я в жодному конкурсі участь не братиму, що це поразка всього мого довгого життя... :) Пройшли роки... я знову стала учасником Конкурсу, уже не з трирічним стажем роботи, уже з іншим досвідом...
    Усе життя буду вдячна членам журі (зараз і не пам'ятаю, яким саме :) ), які в 2006 році цілком справедливо вирішили, що з мене вчительки стільки... як чарівності у 26 років :) і вдячна всім членам журі всіх етапів, які в 2015 році побачили в мені учителя року :)...
     Дорогі й шановні колеги! Якщо конкурс "Учитель року-2018" для вас завершився, то пам'ятайте: ще буде Конкурс-2021 :). Але якщо ви вже здобули свою маленьку перемогу, дерзайте! :)
P.S. Вдячна долі, що Конкурс познайомив мене із справжніми Вчителями, із Людьми, які офіційно не здобули титул, але є стократно найкращими у своїх школах серед своїх дітей. Знаю Учителів, які є неймовірно крутими, на жаль, навіть не взявши участь у Конкурсі... І це прекрасно, коли є ТАКІ Вчителі :)

Борис Кирилович Галас

 

  Борис Кирилович Галас - улюблений викладач багатьох студентів філологічного факультету Ужгородського національного університету. На лекціях Бориса Кириловича неможливо не закохатися не те що в мовознавство загалом, а навіть у таку точну науку, як лексикографія. Його майстерність, віртуозність, його фірмовий гумор - окраса всього університету. А ще - доброта, порядність, тактовність, толерантність... Як колишня студентка Бориса Кириловича, вдячна долі за знайомство з цією напрочуд красивою (в усіх сенсах) Людиною. 

  Борис Кирилович і Алла Михайлівна - подружжя викладачів, без якого філологічний факультет утрачає свій колорит. Пригадую, ми всі, колишні студенти, захоплювалися цією прекрасною інтелігентною парою. А випуску філологічного факультету 2003 року пощастило двічі: Алла Михайлівна була нашим академнаставником, а Борис Кирилович - викладачем. 

  Борис Кирилович Галас - талановитий лексикограф, знавець багатьох невідомих широкому загалу праць та постатей, без чиїх імен українська мова та українське словникарство багато б утратили: «Рукописний українсько-російський словник О.М.Бодянського»(1979), «Рукописні словники першої половини ХІХстоліття як найважливіше джерело для українськоїісторичної діалектної лексикології» (1980-1981),«Українська лексика на позначення демонологіч-них понять у записах І.М.Вагилевича» (1982), «Доісторії деяких дієслівних морфолого-семантичнихтипів в українській мові» (1984), «Да пытання аблексікаграфічнай спадчыне Ф.С.Шымкевіча»(1985), «Слов’янські паралелі в лексикографічнійспадщині Ф.С.Шимкевича» (1987), «І.Нечуй-Левицький і українська дожовтнева лексикогра-фія» (1988), «Рукописні словники української мовиХІХ ст. і лексикографічна практика Б.Д.Грінченкав оцінці О.О.Шахматова» (1988), «Рукописні слов-ники української мови кінця ХУІІІ ст.- поч. ХХ ст.та їх значення для історичного осмислення сучас-них літературних і народнорозмовних явищ»(1989), «Мова закарпатських українців у полі нау-кових інтересів І.Вагилевича та Я. Головацького»(1990), «Мовна практика О.Духновича і процесиформування нової літературної мови» (1990) табагато інших праць, в яких автор постає не тількиглибоким знавцем історії української лексикографії та лексикології, її здобутків та значення у формуванні сучасної української літературної мови, а й дослідником ролі вагомих для українства імен —М.І.Костомарова, Д.Ф.Запари, Я.Головацького,І.Вагилевича, І.І.Срезневського, М.Євстаф’єва,О.М. та Ф.М.Бодянських, В.Лазаревського, 148Ф.Туманського, І.Войцеховича, інших діячів, прощо свідчать наукові статті Бориса Кириловича Галаса в енциклопедії «Українська мова». 

 ... Cумно бачити, що відлітають журавлі у вирій, хоча знаєш, що вони повернуться. Сумно спостерігати за сльозами дощу, хоча віриш, що згодом все одно розпогодиться. Невимовно тяжко усвідомлювати, що людина йде від земного життя, бо розумієш, що йде назавжди. Сьогодні Борис Кирилович завершив земний шлях. Схиляю голову перед мудрим наставником, порадником, перед Людиною.

... Як багато не встигаємо в цьому житті зробити й сказати. Ми, колишні студенти, не встигли подякувати нашому Викладачеві, тож дозволю собі від імені випуску 2003 року висловити глибоку вдячність. Дорогий Борисе Кириловичу! Як гірко, що ми не встигли Вас запросити на зустріч випускників у 2018 році... Доземний уклін Вам за Ваш сподвижницький труд і земний, такий великий і такий короткий шлях...Нехай Господь приймає Вас до Свого Царства...

 Дорога Алло Михайлівно й Ваша Родино! Прийміть наші щирі співчуття й молитви.

Освітньо-філософські засади Нової української школи (семінар на базі СШ №3 (м. Хуст)

Сьогодні на базі СШ №3 І-ІІІ ступенів відбувся семінар учителів української мови та літератури, учителів зарубіжної літератури на тему "Освітньо-філософські засади Нової української школи".  Програма виявилася дуже насиченою, але від того не менш привабливою: і презентації, і пряма трансляція уроків у 7-В (учитель Т. В. Постоялкіна), у 9-В (учитель Н. М.), в 11-Б (учитель Юраш Т. І.), і практичне заняття, і навіть шкільні новини.
Наскрізною стала ідея дитиноцентризму. Важливим є вибір форми роботи: гості зібралися в актовій залі й мали можливість переглядати фрагменти уроків (по 20 хвилин) наживо. Звичайно, діти знали про веб-камери й спочатку відчувалося невелике хвилювання, яке швидко зникало. Школа відійшла від принципу "гості на уроці" й виграла двічі: по-перше, діти почувалися вільно; по-друге, вчителі могли відразу ділитися враженнями, що під час відкритого уроку не можливо (учителі не можуть дозволити собі обговорювати урок під час того ж таки уроку).
  Своєрідною гумористичною паузою стала трансляція шкільних новин, де ведучими є учні, які в притаманній тільки дітям манері привітали переможців шкільних олімпіад; провели опитування між учителями, як ворожити на судженого напередодні свята Андрія; подали майстер-клас із виготовлення дешевих ялинкових прикрас,  а також список рекомендацій, як чекати на Миколая. Найголовніше те, що такі новини не показово-одноразові, а традиційні (уже запозичила ідею для своїх дітей :) ).
  Цікавим був і завершальний акорд - практичне заняття з хмарних технологій. У кінці вчителі розривали ланцюг шаблонів у школі. Хочеться вірити, що паперовий ланцюг із бездумним заучуванням, із знаннями без умінь буде розірвано не тільки під час показового заняття, а в кожному класі кожної школи.
  Дякую колегам за відпочинок і за великий  труд: жоден семінар не вдасться, якщо за ним не стоїть щоденна праця. Навіть гарний показовий урок буде всього-на-всього ляльковою виставою з ефектом метелика (він дуже красивий, але живе мало), якщо кожного дня учитель не проводитиме урок якісно.

Форум інноваційної освіти у Львові

 

   Форум інноваційної освіти у Львові 9 грудня зібрав небайдужих освітян із різних куточків України. Приємно, що дискусійна панель на тему трансформації культури школи об'єднала не тільки вчителів, викладачів, керівників освітніх установ, а й учнів. 

Тож яким повинен бути сучасний учитель?

 1. Нікіта, семикласник із Києва, хоче, щоб із учителем можна спілкуватися на різні теми, як із другом; учитель має розуміти, що дитина може знати більше за нього. 

2. Учитель має бути "в темі", листуватися з дітьми в чатах, перечитувати всі повідомлення (а часом і вночі).

3. Для вчителя не існує поняття віку - йому завжди стільки років, скільки його дітям.

4. Літати на уроки на дельтаплані (пропозиція із залу) :).

  Цікавим також став естонський досвід директора Гііе Ассер з 30-річним стажем роботи. До речі, мова навчання в школах Естонії -естонська, хоча існують і білінгвальні заклади, проте навчання державної мови мусить бути на належному рівні. Навчальні програми дозволяють учителеві бути вільним у виборі тем. Теретично естонські школярі можуть бути не завантажені, проте дійсність трохи інша. Гііе Ассер пояснює, що вимоги держстандарту до результатів дуже високі, тому вчителі змушені "ускладнювати" навчання.  

  Усі виступають за демократичну школу. Але часом доводиться діяти жорстко. Директорка з Естонії знайомила присутніх із командною роботою вчителів (своєрідна робота в групах, тільки не для учнів, а для педагогів). Звичайно, не всі вчителі погоджувалися на таку форму роботи, тому довелося прописати її в трудовому договорі. 

  ...Сьогодні мокрий сніг із дощем аж ніяк не сприяв подорожам, та хіба така маленька прикрість може зупинити українського вчителя? :) На жаль, із форс-мажорних причин я не змогла відвідати запланований майстер-клас і довелося тільки переглядати новини у Facebook, але знаєте, що найбільше надихає? :) Багато колег, присутніх на сьогоднішньому заході, є в "енциклопедії" про вчителів - і це справді круто! :)

 

...То хто каже, що листи до Миколая не доходять? :)

  Сьогодні маю неймовірний сюрприз: у моєму кабінеті поміняли парти! :) Замість старих, історичних зараз світлі елегантні красуні :). Кабінет одразу став урочистим, святковим :). Тепер не знаю, як у цьому приміщенні можна бути суворим учителем :)
  Дякую дирекції школи, зокрема директорові Олександрові Георгійовичу Бачкаєві, який ініціював і втілив ідею, при чому так швидко, що навіть і не очікувала :) ...І, що не менш приємно вражає, директор школи також складав парти, а не просто віддавав накази :)
  Кабінети Хустської гімназії-інтернату не мають ідеальної матеріальної бази, але зміни не починаються зразу з великого, вони починаються з малого... навіть із нових парт, особливо коли ти про них навіть перестаєш мріяти :)
  Уявляю реакцію своїх дітей :), вони ще нічого не знають :).

P.S. Добре жити на Закарпатті: у нас ходять два Миколаї (6 грудня й 19). А якщо це був перший...? :)

Прочитати свого учня :)

"Заговори, щоб я тебе побачив",- казав Сократ. Хочеться додати: "Ти ще не говорив, а я тебе вже бачу". Це найкраще розуміють учителі :)

 Зізнаймося, кому з нас не доводилося тривожити замріяну юну душу на уроці й просити спуститися з хмари на землю? :)   ...Про що насправді думають наші діти під час уроку (і, до речі, колеги, наприклад, на педраді)? :) 

 Це можна легко прочитати :)

1. Позіхання. Позіхання потрібне нам для поповнення легень більшою дозою кисню. Тому не робіть вашому учневі зауваження, а просто відчиніть вікно. Але буває, що, навіть виспавшись, людина все одно позіхає весь день. У таких випадках необхідно перевірити роботу серцево-судинної системи. Але якщо дитина на уроці позіхає, прикриваючи рота зовнішньою стороною долоні, це є сигналом того, що на уроці дуже нудно.

2. Мимовільне малювання. Напевно, вам доводилося ловити себе на мимовільному кресленні певних фігур, ліній тощо під час телефонної розмови? Це підсвідома реакція, коли ви відчуваєте себе жертвою чи навіть шантажу.

Буває, що діти в зошитах малюють щось на уроках. Ні, це не ознака "бо неуважний і не має чим зайнятися". Мимовільні малюнки - сигнал про  незадоволення; дитина вважає, що достойна набагато кращого.

3. Хода. Як наші діти ходять на уроці? 

Якщо дитина йде швидко, розмахуючи руками, значить, упевнена в собі й готова діяти.

Тримають руки в кишенях діти, які шукають підтримки або щось приховують. 

Люди, які знаходяться в пригніченому стані, також ходять, тримаючи руки в кишенях, тягнучи ноги і рідко дивляться вгору або в тому напрямку, куди йдуть. 

Діти, які зайняті вирішенням особистих проблем, часто ходять з опущеною головою

 4. Руки. Пальці або ручка в роті — потреба в підтримці. Потирання щоки — нудьга. Палець біля скроні — зацікавленість. Палець підтримує підборіддя — має негативні думки. Потирання потилиці — не хоче визнати забуття. Пальці схрещені вертикально — демонстрація почуття переваги. Доторкання до браслета чи годинника — бажання приховати хвилювання. Пальці в роті (або дитина гризе ручку, нігті) - жест свідчить про внутрішнs потреби схвалення й підтримки. Уперед. Не варто скупитися.

P.S. Спостереження не мої, а написані на основі дослідження Мессінджерів "Я бачу вас наскрізь". Звичайно, не треба все вище сприймати серйозно, як і зовсім ігнорувати не варто :).

"Бджола та Шершень": нове прочитання :)

Нове прочитання байки Григорія Сковороди "Бджола та Шершень" - від 9-Б :)
Уривки з творів :)

У байці "Бджола та Шершень" Григорія Сковороди трудівниця живе працею, але й це не дуже добре: чому ніхто не каже, що вона руйнує своє здоров'я?

Подруга моєї мами мріяла стати вчителькою. А зараз вона на заробітках, бо вчителькою мало заробляла. Погано, коли Бджола працює, а меду все одно нема.

Часто батьки мріють, щоб їхні діти стали тим, ким їм не вдалося. То чию мрію треба втілити: свою чи батьків? Чиє серце краще розбивати - своє чи батьків? Про це Григорій Сковорода не подумав.

 Мрію стати схожим на свого батька: у школі він учився погано, уроки прогулював,  з родичами сварився й тому зараз веде успішний бізнес.

Міжнародна науково-практична інтернет-конференція (м. Суми)

   Готуємося до Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Культуромовна особистість фахівця у ХХІ столітті» (7 грудня 2017 р., Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка). Мій виступ - виступ учителя-практика (своєрідний огляд зошитів з української мови та літератури, співавтором яких є Дмитро Дроздовський).

Глибоко вдячна пані Олені Семеног за запрошення. 

Кохання очима десятикласників :)

    Сьогодні десятикласники під враженням збірки "Зів'яле листя" Івана Франка... й не тільки: два уроки ми говорили про кохання (і Франкове, і власне); з'ясовували, які хімічні процеси зумовлюють стан закоханості, слухали поради, як позбутися любовної залежності (особисто мене вразило, що всі діти саме цю інформацію старанно конспектували :) ) і, звичайно, досліджували, як впливають емоції на творчість :)

Пропоную деякі думки з есе десятикласників :) (публікуються зі згоди авторів :) ).
"Ми, підлітки, не можемо й не вміємо боротися із собою, бо нас цьому не вчать"
"Не витрачайте час на фальшиві почуття, які не принесуть вам ні насолоди, ні блаженства".
"Мені вже 15, а закоханість ще все приходить невчасно".
"Коли я закохався, мій затьмарений розум не помічав тих вад. Я любив її навіть тоді, коли вона мене використовувала. Більше того, я радів із цього".
"Спостерігайте за своїми емоціями, щоб не збудувати з них фальшиві почуття".
"На жаль, я вже в 10 класі, а ще не зустрів другу половинку".
"Проблема №1 для підлітків - це ЗНО, а ніяк не кохання. Від кохання страждають тільки поети".
"Я закохувався багато разів. Остання моя кохана казала, що я хороший хлопець. Але проблема в тому, що так вона казала всім".
"21 вік, нам дано всі умови, щоб знайти себе, а людство  витрачає безцінний час на безглузду "річ" - кохання, начебто й не було тисячоліть еволюції".
"На мою думку, кохання - не просто гормони чи піднесений настрій, а відповідальність за іншого, уміння поступитися власним "я"".
"На мою думку, кохання - дуже небезпечна емоція. Це хімічний дефект, який затуманює свідомість і робить людей немислячими тваринами...Я ніколи не кохала і, сподіваюся, цього ніколи не трапиться...Єдина любов, яку я відчуваю, - до їжі, до батьків і тварин, адже вони ніколи тебе не зрадять".

Відео учениці 10-Б класу ("Чого являєшся мені у сні?")

Василь Німчук, відомий мовознавець із Закарпаття, відійшов у вічність...

  Він пройшов достойно земний шлях довжиною  у 84 роки - у праці, у пошуках, у відкриттях і боротьбі. Відлітає у вічність наш славетний закарпатець - Василь Васильович Німчук, мовознавець, потужний український учений, завідувач відділу історії та граматикиІнституту української мови Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України, редактор, один із авторів енциклопедії «Українська мова» (2000).  Наш земляк, уродженець Іршавщини, випускник Ужгородського державного університету. Саме під керівництвом Василя Німчука був розроблений проект правопису 1999 року. Автор численних монографій, словників, досліджень українських старовинних пам'яток та багатьох інших праць,  Василь Васильович відомий не тільки в колі науковців чи студентів-філологів. Хочеться вірити, що кожен закарпатський учитель-словесник на уроці української літератури під час вивченя "Слова про похід Ігорів" згадує, що саме наш земляк підготував до видання текст «Слова ...» й примітки до нього (1977).

  Інтелігент, напрочуд толерантна й тактовна людина, проста в спілкуванні, незважаючи на титули й нагороди, - таким Василь Васильович залишається в пам'яті односельців, краян, учнів, студентів, колег - усіх, кого знав і любив.

  

 

Закарпатські вчителі - тема №1 ?

  Тема Закарпаття вже кілька місяців поспіль у центрі уваги ЗМІ. Ще б пак, у нас тут так цікаво... Не пасе задніх і освіта...

  Ще не встигла вщухнути буря навколо прекрасної закарпатської вчительки Віолетти Македон, як з'явилася нова тема: зараз усі знову активно обговорюють закарпатську вчительку, яка поставила оцінку дитині на чоло...

 Напевно, правду казала героїня (мультфільм мого дитинства) Шапокляк, що хорошими справами прославитись не можна? Інакше чому так активно не говорять про інших закарпатських учителів,  які живуть школою? ( О так: зовсім нецікаво читати, що вчителі люблять свою роботу). 

  Зараз не називатиму імен (це буде згодом), але вчора зробили мій день учителі початкової школи. Вони не люблять завчених фізкультхвилинок. Їм не потрібні особливі накази або створення експериментального класу для ігор із дітками на природі чи просто танцхвилинки, щоб школярики розважилися й відпочили. Але поряд із розвагами триває щоденна праця - над собою, з учнями, з батьками. У класах із понад тридцятьма малесенькими учнями встигають бути й мамами, й учительками, й діджеями, й аніматорами.  НУШ - не далеке майбутнє, не захмарні перспективи, навіть не Закон про освіту. НУШ - це люди: учителі, які люблять свою роботу, які навчають наших діток, наших племінників; учителі, яким дуже потрібна підтримка й допомога батьків, бо якщо батьки вдома не можуть впоратися з однією (двома, трьома) дитиною (дітьми), то чи легко виховати тридцятьох учнів учительці в класі?

  P.S. Так, у нас багато проблем. Так, учитель повинен не тільки вчити й виховувати, а й поважати дитину, любити її. Так, учитель не має права на нервовий зрив, бо діти, як казав Януш Корчак, передусім. Так, серцю не накажеш і любити не примусиш...то навіщо примушувати себе працювати в школі?.. 

   На щастя, у наших школах багато хороших учителів... але про них переважно мовчимо, бо ж приємніше смакувати чужу біду, неславити, ганьбити? Може, у таких моментах ми виправдовуємо власні хиби, бо так добре бути не найгіршим?  

  ...На думку багатьох, учитель повинен бути янголом, то, може, перестаньмо висмикувати пір'я з його крил або принаймні дозвольмо тим крилам вирости?

Пам'ятаємо...

Прозорі тіні янголів  ридають у холодному небі над Україною. Річниця Голодомору. Страшна, чорна, тяжка... такі спогади б стерти з пам'яті, вирвати з серця. Але  мусимо пам'ятати, бо цей біль - наша історія. Божевільна, розіп'ята історія. У центрі колиски світу - цивілізованої Європи з її гуманізмом, толерантністю й демократією - люди, збожеволівши, забувши, що вони Богом створені, що вони подібні до Господа, їли людей. 

Пригадую зауваження: "Не розказуйте дітям про жахи голодомору, побережіть їхню психіку". Ні. Треба розказувати. Щоб берегти дитячу психіку. Щоб ні ми, ні наші діти, ні людство взагалі ніколи, ніколи не зазнало  подібної трагедії.

Слова Івана Багряного, письменника, якому двічі вдалося втекти із лещат тоталітаризму, сьогодні звернені до кожного: до українця-патріота, до українця-малороса, до українця-покруча. Вони звернені до кожного європейця.

"Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, розкрийте її на букву "у" і прочитайте в рубриці "УРСР", що там написано.

Це документ. А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів.

Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року?

В 1933 році більшовики організували штучно голод в Україні.

Перед очима цілого світу українське селянство вимирало цілими селами й районами, понад 5 мільйонів українського селянства згинуло тоді страшною голодною смертю. 

Український народ в цій страшній трагедії був доведений до людожерства, до найвищого ступеня людської трагедії. Збожеволілі від голоду матері з'їдали своїх дітей...

Ви, матері цілого світу, чи можете уявити собі такий стан і такий режим, коли б ви могли з'їсти власну дитину?

Ні!

Ви не можете цього навіть збагнути, ані в це повірити! А це було в Україні в 1933 році.

Адже ви не думаєте, що наші матері, наші жінки й сестри є з племені ботокудів, чи бушменів, чи інших диких племен Африки?

Ні, наші матері й сестри є зі Східної Європи, з роду великої княгині Ольги, що насаджувала християнство ще на світанку європейської цивілізації.

Наші матері й сестри є з одного найшляхетнішого слов'янського племені, з України, і вони такі ж шляхетні й предобрі, як матері й дівчата Італії або Франції, або Англії. Але... до того ступеня трагізму вони були доведені більшовизмом. До найвищого ступеня трагедії, що не піддається навіть схопленню нормальним розумом. Вони були поставлені перед жахливою альтернативою: або страшна голодна смерть, або... і це друге "або" було вже вислідом божевілля вмираючого. І за цим другим "або" все одно стояла смерть. І поставив її більшовизм. І сам він став її символом. І людожерство — його породження і його суть. Він є його символом. Тут можна зібрати таку силу фактів, і матеріалів, і живих свідків, що висвітлили б цю жахливу сторінку нашої історії. Щоби лише тим хто поцікавився. Та ніхто в світі тим не цікавився, і в цьому наша, українського народу, ще більша трагедія.

Цей штучно створений голод забрав колосальні жертви від народу, що нічого не хотів, крім свободи й незалежності.

Ось чому я ненавиджу більшовизм і не хочу вертатись на "родіну".

Долучайтеся до "енциклопедії" про вчителів! :)

   Сторінка "Енциклопедія" про вчителів" поповнюється новими іменами досить повільно, але поповнюється :) . Із часу її  створення  (тижнів зо три) я перестала читати новини у своїй стрічці, натомість око вловлює дописи вчителів - потенційних імен для енциклопедії :) . На жаль, нерідко колеги пишуть, що не проти долучитися, але їм далеко до вчителя року...

   ...Учитель року - не найкращий учитель. Це вчитель, який сформувався серед інших учителів і завдяки учителям (перепрошую за тавтологію); якому вистачило сміливості брати участь у змаганнях і серед учасників здобути найвищу сумарну кількість балів.  Найкращого насправді неможливо виявити, адже вчителі зазвичай дуже скромні й вимогливі до себе, вони багато працюють, їхні результати не завжди є супервисокими, а відтак навіть творчі педагоги вважають себе недостойними, щоб про них написати навіть на такій дуже скромній сторінці, як "енциклопедія" про вчителів. Не треба бути найкращим для всіх - це неможливо, нереально й безглуздо. Головне - любити те, що робиш, і мати повагу серед своїх дітей. Дорогі вчителі! Долучайтеся до "енциклопедії" - пишіть або в коментарі, або приватно - про себе, про своїх колег: кожен вартий, щоб про нього знали й у нього вчилися. 

Подружжя Шкробинець - "лелеки, які зігрівають сніг"

Гарний шлюб спочиває на таланті і дружбі. 

Фрідріх Ніцше

  

   Складається так, що тематика дописів другий день поспіль стосується тих, які розбудовували колишню Хустську школу-інтернат, а зараз гімназію-інтернат.

   Сьогодні в Хустській міській бібліотеці відбувся вечір творчості подружжя Шкробинець. Василь Михайлович та Христина Миколаївна Шкробинці - учителі Хустської гімназії-інтернату. Вони - епохальні люди в історії школи. Як не існує нашої альма-матер без прізвищ Магула, Каневська, Онофрей, так вона неможлива без Шкробинців.

  "Ми молоді, ми людства цвіт", - співали випускники гімназії-інтернату гімн гімназиста, автором якого є Василь Михайлович. Він не тільки поет, але й справжній актор😊. Фірмовий гумор Шкробинця пам'ятає не одне покоління гімназистів :) Сьогодні Василь Михайлович виступав у притаманній тільки йому манері. 17 поезій присвятив любій дружині - Христині Миколаївні. Якщо ви переконані, що вічного подружнього кохання не існує, прочитайте вірші Василя Михайловича.

   Христина Миколаївна - не просто вчитель української мови та літератури цілих династій (без перебільшень), заслужений учитель України, а й критик, журналіст, автор більше ста критичних статей. Залюблена у Слово, голова хустської "Просвіти", справжній патріот. Такі, як Христина Миколаївна, є прикладом безкомпромісної любові до рідного краю. Літературознавець Наталія Йосипівна Ребрик у своєму натхненному слові наголосила: "Не було би в нас планетарних письменників, якби не такі вчителі, як Шкробинці. У Василя Михайловича є образ лелек, які зігрівають сніг. Ось вам ті двоє лелек, які зігрівають сніг, - подружжя Шкробинець".

  P.S. Наталія Йосипівна Ребрик повідомила хустянам неймовірно приємну новину: ім'я нашого земляка, лауреата Шевченківської премії Дмитра Креміня внесено до списку поетів планетарного масштабу. Воістину, багата Срібна земля!

  P.S.P.S. Сьогоднішній день став для мене своєрідним відкриттям. Вікторія Курденко, директор Хустської міської центральної бібліотеки, розповідає про активне культурне життя юнацтва Хустщини: бібліотека збирає талановиту молодь, у Хусті діє навіть своєрідне літературне "угруповування" - юний бомонд. Думаю,  ця тема потребує окремого допису :).