Одне інтернет-видання пише про Олесю Калинич як про вчительку, яка не ставить поганих оцінок у п'ятницю і створює з учнями підручник :). Розумію, що замітка написана на основі моїх публікацій про 6-В, але хотілося б дещо уточнити.
По-перше, я зовсім не ідеальна вчителька й мої діти отримують різні бали; ні дні тижня, ні погода на оцінки не впливають.
По-друге, так, у шостому класі ми трохи експериментуємо з формою навчання. Але я не вчитель-новатор і не винайшла жодної нової методики. Усе дуже просто. У шостому класі українська мова чотири рази на тиждень, тож можу дозволити собі розкіш час від часу трохи погратися. Та й насправді ніякі це не ігри, а звичайна робота, але трохи в іншому форматі, бо деякі традиційні види робіт подаємо інакше. Про це детальніше.
Фронтальне опитування замінюємо на вікторину. Удома учні готують запитання для класу, добирають відповіді. Оскільки діти знають, що оцінок не буде, не намагаються схитрувати - дізнатися запитання наперед. Отже, маємо банк запитань - це речення, записані на смужках паперу. Вікторину проводимо залежно від бажання: витягуємо смужку з заплющеними очима, або дуже швидко роздаємо, або вибираємо "доповідача" кинувши в нього м'ячик, або називаємо числа тощо.
- Відповіді біля дошки. Насправді відповідати біля дошки одному й нудно, і самотньо, а часом (особливо якщо нічого не вчив) і страшно :) . У п'ятницю (передостанній урок - додому) до дошки можна йти з асистентом-консультантом - учнем, який допоможе проаналізувати речення, визначити частини мови, написати слова правильно. Суть у тому, що асистент має право підказувати своєму "директорові", але перед класом виступати не може. Тому помічникові замало виконати завдання самому, бо його завдання ускладнене - навчити свого "директора" :). "Директора" до дошки викликає вчитель, а от асистента обирає вже учень :) .
- Підручник. Зрозуміло, що в нашому випадку слово "підручник" не має нічого спільного з академічним виданням. Наш "підручник" - це поки що гарно оздоблені сторінки, які ми заповнюємо матеріалом - тестами й "правилами".
Спосіб перший. Класом придумовуємо запитання, а варіанти відповідей (А, Б, В, Г) добираємо самостійно.
Спосіб другий. Варіанти відповідей - це речення чи слова із вправи справжнього підручника. А завдання придумовують учні так, щоб "тест" можна розв'язати. Наприклад, підкреслюємо прикметники відповідно до синтаксичної ролі й бачимо, що в одному реченні прикметник виступає присудком, тому завдання формулюємо так: Виберіть варіант, у якому означення виступає присудком.
Виходить, що ми не просто написали вправу, а створили тест - сторінку для власного "підручника", але, що дуже важливо, час витратили як на традиційну вправу.
Апробація. Коли тест готовий, даємо його розв'язати іншій групі, щоб з'ясувати, чи все продумано правильно.
Фінальний етап - переписуємо завдання в "підручник", обов'язково вказуємо авторів тесту (щоб бути знаменитим) :)
Як створюємо правила. Звичайно, щоб написати власне новаторське правило, треба спочатку вивчити традиційне й уміти його застосовувати :). Наші "правила" - це пояснення "своїми словами" правопису того чи іншого слова. Дуже важливо, щоб "правило" було коротке й зрозуміле - хто ж любить учити довге? :).
Наприклад, "правило" про правопис складних прикметників разом має приблизно таке формулювання: "Не знаєте, як писати кислолимонний? Уявіть собі цей фрукт. Що ви бачите? Два різні фрукти - один кислий, другий лимон? Чи один - кислий лимон? Так от, ви бачите одне поняття, тому пишіть складний прикметник разом". Звичайно, "правила" складаються в групі, а за потреби діти консультуються з учителем.
Апробація. "Правило" проходить апробацію, за потреби редагується й переписується в "підручник".
Рецензія. Будь-який підручник мусить прочитати рецензент. Тести шестикласників пропоную розв'язати десятикласникам :). Думаєте, старшокласники знехтують такою роботою? Зовсім ні :) , більше того, навіть на сторінках майбутньої книги пишуть подяки "науковцям" :).
Результат. Час. За часом на такі форми роботи витрачаємо стільки хвилин, як і на традиційне розв'язування вправ чи фронтального опитування.
Емоції. Знімаємо стрес, напругу й переживання.
Знання. Нарешті починаємо самостійно розв'язувати тести правильно й розуміти прочитане. У нас іще багато проблем, але краще вирішувати їх повільно, ніж ніяк :).
Фото. Діти хочуть слави. Їм приємно, що про них пишуть у блозі, бо почуваються важливими й потрібними. Світлини у нас не круті, не яскраві й не конкурентно спроможні, а парти розташовані традиційно. Але хіба це головне? :)
P.S. Звичайно, якщо відсіяти поняття "тести", "підручник", "правило", "директор", асистент" чи "консультант", "вікторина", то особливо нічого не зміниться. Для вчителя (тому й кажу, що нічого нового не роблю). А для дітей?
Коментарі