У мережі час від часу вибухають гнівом, осудом і навіть образами коментарі про підручники, посібники через їхню недосконалість.
Так, кожен із нас має право на власну думку. Так, у підручниках є помилки, а шкільні видання не завжди досконалі. Та останнім часом (а може, й не останнім) у соцмережах часто припускають, що підручники пишуть некомпетентні й непрофесійні люди, які навряд чи працювали з дітьми. Узагалі, ми любимо робити припущення, бо так легше будувати власні аргументи. Але хіба кожне припущення дорівнює факту? До того ж існує суттєва різниця між конструктивною критикою (коли не тільки критикуєш, а й допомагаєш виправити ситуацію) і просто голослівним "оскарженням зла".
...У школі Василя Сухомлинського й Шалви Амонашвілі існувало правило: якщо учневі не подобався параграф підручника, він міг написати свій і вчитися за ним.
Цікаво, скільки підручників написали обурені (часто - наперед обурені)? Хтось знає статистику?
Нікого не захищаю й не виправдовую. Я вчитель. Та мені часом гірко й прикро за деяких колег, які жбурляють каміння тільки для того, щоб показати, що в цьому недосконалому світі існують і вони. Не подобається видання? Створіть своє! Не дали гриф МОН? Апробуйте творіння в себе на уроках: ніхто не забороняє. Бажаєте нових обріїв? Поширюйте власні напрацювання в інтернеті, урешт-решт заробляйте на них (поєднуйте й приємне, і корисне). Можливо, дорогим коментаторам згодом і самим випаде нагода прочитати критику на свою адресу. А можливо, і ні, бо, ймовірно, якраз нарешті їхні підручники таки будуть досконалими :) .
Дійсно, робота вчителя непроста. Але хіба це дає нам, учителям, право ображати інших - науковців, методистів, педагогів - авторів шкільної літератури? Чи, може, все-таки, як казала Леся Українка, "берімось краще до роботи, / змагаймось за нове життя"?
Коментарі