Гра виконує три основні завдання:
1) зняти "тягар оцінки", адже, по-перше, одне питання можна довчити на уроці, а по-друге, навіть зароблена одиниця для "банку" балів краще, аніж нуль, та й менше нуля заробити неможливо (тобто нічого не втрачаєш);
2) методом тренування вивчити певні мовні явища (завдання за алгоритмом - показати, як теорія "працює");
3) створення власних карток - шпаргалок / підказок на тему, що вивчається (евристичне завдання).
Команда заробляє бали до свого банку. За виконання алгоритмічного завдання можна заробити до 10 балів, за евристичне - до 30. Згодом ці бали можна використати як "засіб" підвищення реальної оцінки, обмінявши за певним курсом. Наприклад, ви написали самостійну на 7 балів. За згодою всіх учасників команди, можна за 15 балів "купити" 1 бал до оцінки, таким чином у журнал іде вже 8, а не 7 балів.
Команда заробляє бали до свого банку. За виконання алгоритмічного завдання можна заробити до 10 балів, за евристичне - до 30. Згодом ці бали можна використати як "засіб" підвищення реальної оцінки, обмінявши за певним курсом. Наприклад, ви написали самостійну на 7 балів. За згодою всіх учасників команди, можна за 15 балів "купити" 1 бал до оцінки, таким чином у журнал іде вже 8, а не 7 балів.
Насправді я сподівалася, що метод винагород спонукатиме учнів працювати більш якісно. У 7 класі ми дійсно додавали бали до оцінок у журнал. У 9 ж класі зароблені бали ми ще жодного разу не витрачали. Крім того, алгоритмічні завдання оцінювалися, але жодне евристичне завдання протягом місяця не оцінене. Здається, підлітки мали б утратити інтерес до заняття, яке не приносить користі: для чого заробляти бали, якщо їх не можна витратити; для чого малювати картки-шпаргалки, якщо вони не приносять матеріальної вигоди? Проте дев'ятикласники після перерви (зимові канікули й нова тема) почали запитувати, коли продовжимо бізнес-гру, а семикласники й зараз створюють власні картки-підказки. Тобто учні готові працювати без зовнішньої винагороди. З іншого боку, заробляючи й витрачаючи бали, підлітки й справді тренуються - і як наслідок - наприклад, уміють правильно визначати вид речень (у 9 класі) чи виділяти комами дієприкметникові звороти (у 7 класі).
Отже, мотивація винагородами - оцінками, балами - дієва й потрібна чи, навпаки, шкідлива? Відповідь на це запитання - у праці Деніела Пінка "Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивує". Книга розповідає про експерименти, що "ламають" уявлення про нагороди.
Винагороди як негативне явище. Так, 1969 року Едвард Деці встановив, що людська мотивація діє на основі законів, що цілком суперечили науковій та громадській думці: винагороди, а особливо чиста готівка, завжди посилювали людський інтерес та результативність. Деці в результаті досліджень отримав протилежні результати: «Коли гроші використовуються як зовнішня винагорода за виконання якогось завдання, піддослідні втрачають внутрішній інтерес до його виконання». Винагорода може надати короткотривалий заряд, що подібний до кофеїнового допінгу, на якому ви протягнете ще декілька додаткових годин. Проте дія його не тривала, і що гірше, вона може послабити довгострокову мотивацію продовжувати проект.
Люди, як говорив Деці, наділені «вродженою схильністю шукати новизни та викликів, розширювати й удосконалювати свої розумові здібності, досліджувати та навчатись».
Люди, як говорив Деці, наділені «вродженою схильністю шукати новизни та викликів, розширювати й удосконалювати свої розумові здібності, досліджувати та навчатись».
Людина - не завжди калькулятор. 2002 року Нобелівською премією з економіки нагородили Деніела Канемана, американського психолога, за те, що він оприлюднив той факт, що ми не завжди є калькуляторами нашої особистої економічної вигоди й що обидві сторони договору не завжди виторговують для себе результат, який примножував би зиск.
Зовнішні нагороди - для алгоритмічних завдань. Дослідниця з Гарвардської школи бізнесу Тереза Амабіє встановила, що зовнішні винагороди та покарання – як батіг, так і пряник – дієві, якщо їх застосовувати до стимулювання виконання алгоритмічних завдань. Якщо ж говорити про евристичні, то тут ефект від них може бути згубним.
Чим вища обіцяна винагорода, тим гірший результат. Четверо вчених, серед них Ден Еріелі, провели дослідження в матеріально вбогому містечку в Індії. 70 людей розділили на три групи й просили покидати в мішень тенісні м'ячики чи порозгадувати кросворди. Для першої групи винагорода була символічна - десь 50 центів, для другої - 5 доларів, а для третьої - десь 50 доларів (це дорівнювало піврічній зарплаті). Як виявилося, результати другої групи були нічим не кращі за результати першої. А от результати третьої групи, навпаки, були набагато гірші. Підвищені стимули призводили до зниження результативності.
Часом висока винагорода жартує по-злому: вона тисне на людину відповідальністю й убиває внутрішню свободу, що й призводить до невдач.
P.S. У грі з учнями ніяких досліджень не проводжу, проте намагаюся зрозуміти, що ж рухає тими, які на будь-яке завдання реагують "а оцінка буде?" І навіть якщо "оцінка не буде", включаються в гру. Бо її результат - завжди тріумф - це на поверхні. А мотивація й мета приховані від гравців. На те вона й гра.
Коментарі