Усе одно вони будуть схожі на вас.
Англійське прислів'я
Англійське прислів'я
Ми, дорослі, можемо безперестанку сперечатися про вплив оточення на наших дітей і бути ідеальними батьками. Та наша батьківська бездоганність закінчується там, де починається перекладання відповідальності за виховання дітей на інших. Чому? Найкращим реальним прикладом, як не дивно, є інтернет.
Як маму, яка є активною дописувачкою в соцмережах та веде блог, мене не може не хвилювати питання ставлення дітей до того, що ми, батьки, оприлюднюємо: дописи, коментарі, світлини.
Гортаючи стрічку в соцмережі, переглядаючи цікаві дописи, щоразу натрапляєш на стандартні теми: одні критикують владу, часом удаючись до табуйованих конструкцій; інші поливають лайкою школу / лікарню / дороги; треті публікують сентиментально-сльозливі думки про серце, розбите як у шістнадцять... Так, кожен із нас, батьків, має власну позицію й право висловити думку. Проте, здається, забуваємо, що, крім друзів у соцмережах, за нами (переважно мовчки) спостерігають діти. Вони не завжди залишають коментарі й ставлять уподобання. Але дуже часто читають те, що пишемо.
Тиждень тривало опитування між учнями на тему ставлення до дописів батьків у соцмережах. Діти відповідали на чотири запитання: про ставлення до коментарів; ставлення до світлин; чи слідкують батьки за дописами дітей; чи потрібно мати "в друзях" батьків у соцмережах. Крім варіантів відповідей, була можливість висловити власну думку в позиції "Інше". Приємно, що майже половина респондентів захоплюється дописами та світлинами батьків. Та є й такі, що почуваються ніяково, тому що дорослі занадто відверті в соцмережах (9,4%); тому що коментарі батьків або безграмотні, або містять нецензурну лексику. У позиції "Інше" з'явився допис "Не люблю, коли батьки публікують мої фото". Дехто не переглядає світлини родичів (9,4%), а дехто, навпаки, стежить за дописами, але вдає, що не цікавиться ними.
Звичайно, це опитування не може претендувати на загальну картину дійсності, адже в ньому взяло участь тільки 55 підлітків. Та навіть якби тільки 1% відсоток учнів почувався ніяково через дописи дорослих, усе одно хотілося б, щоб перед тим, як публічно виливати агресію чи скаржитися на життя, ми, батьки, думали про своїх дітей. Сьогодні волаємо про булінг, забуваючи про те, що самі мимоволі стаємо причиною цькувань. Сьогодні вимагаємо, щоб наших дітей виховували справжніми джентельменами й леді, забуваючи, що груша ніколи не дасть урожай яблук, а наші діти все одно будуть схожими на нас.
Звичайно, це опитування не може претендувати на загальну картину дійсності, адже в ньому взяло участь тільки 55 підлітків. Та навіть якби тільки 1% відсоток учнів почувався ніяково через дописи дорослих, усе одно хотілося б, щоб перед тим, як публічно виливати агресію чи скаржитися на життя, ми, батьки, думали про своїх дітей. Сьогодні волаємо про булінг, забуваючи про те, що самі мимоволі стаємо причиною цькувань. Сьогодні вимагаємо, щоб наших дітей виховували справжніми джентельменами й леді, забуваючи, що груша ніколи не дасть урожай яблук, а наші діти все одно будуть схожими на нас.
Коментарі
Дякую.