Мета допису - відповісти на запитання, чому майже всі жінки (майже всі - гіпербола :) ) хочуть стати депутатками та як вони опинилися в партійних списках.
Місцеві вибори-2020 можна без перебільшень назвати революційними. Чому? У Виборчому кодексі України, ухваленому Верховною Радою ще 19 січня 2019 року, нарешті прописане чітке правило: гендерний мінімум для жінок і чоловіків має становити 40%. Тобто з усіх кандидатів партії має бути 40% жінок.
Гендерну квоту ввели для того, щоб у радах збільшити кількість жінок. Партію просто-напросто не зареєстрували б, якщо вона не дотрималася б гендерного принципу. Саме це стало причиною, що керівники партій кинулися шукати жінок.
Звісно, кожен хотів "отримати" жіноче прізвище не для кількості, а для якості. Набагато краще залучити до партії жінку з активною громадянською позицією, яку підтримають виборці, аніж просто жінку. Наприклад, я отримала пропозиції аж від чотирьох партій (звісно, відмовилася, бо мій вибір - "Батьківщина").
Запрошення йти на вибори від різних партій отримали й дуже багато моїх колег з усіх куточків України. Одні погодилися спробувати щось змінити, інші з різних причин відмовилися (мають на це беззаперечне право). Власне, жінці непросто відважитися брати участь у передвиборній кампанії, коли треба дбати і про дітей, і про чоловіка, і про будинок, і про роботу (саме така ситуація в переважній більшості родин принаймні на Закарпатті). Це стало причиною нестачі жінок у деяких партіях, тому довелося залучати до виборів і тих, які примудряються робити по декілька помилок у трьох рядках своєї передвиборної програми.
Водночас варто зазначити, що, під час виборів 2015року багато партій уже делегували жінок, але, на жаль, виборці їх не обирали.
У наступному дописі - про маніпуляції деяких партій, як оминути "жіночу" квоту та "завести" у депутати чоловіків.
Коментарі