Чому реформаторські зусилля провалюються?

Учителі, які мають багаторічний стаж роботи, чуючи про зміни в освіті, кажуть, що переживуть і це ( і зазвичай в інтонації звучить скептицизм). 

Хоча переважно ідеї змін світлі і прекрасні. Тож чому реформаторські зусилля провалюються?

Можливо, через брак фінансування?

Відповідає Майк Фуллан, директор Інституту освітніх студій Онтаріо університету Торонто, автор книжки "Сили змін".

Один із найдраматичніших прикладів проблеми - Нова Ініціатива Майбутнього з реструктуризації міських шкіл у США, фінансована Фундацією Енн Е. Кейсі.
Фундація упродовж пʼяти років надавала 40 мільйонів доларів, а також технічну підтримку в межах ґранту в чотирьох середніх містах, «щоб суттєво змінити життя і шанси важкої молоді, що належить до груп ризику" (Дейтон в Огайо, Литл Рок в Арканзасі, Пітсбурґ у Пенсильванії та Саванна в Джорджії) - усього 11 закладів освіти.
Обрані спільноти повинні були залучати до співпраці сімʼї, школи, бізнесові структури, соціальні служби і міську владу. Співпраця полягала в "координуванні планів спільноти щодо молоді з групи ризику". Передбачалося, що вчителі об'єднаються в культурно-інтелектуальні спільноти - і молодь зростатиме в цьому середовищі.
Кожне місто мало такі завдання:

розвинути систему управління,

забезпечити більшість підлітків із груп ризику піклуванням дорослих, які зможуть запропонувати їм свою підтримку,
зробити освітні послуги якісними,

застосувати стратегії розвитку на практиці,

матеріально забезпечити вчителів та школи, докорінно змінити та розширити інформаційну систему,

дозволити вчителям гнучкість у розкладі, у навчальних програмах, методиці тощо;

підтримка вчителів у підвищенні кваліфікації;

мотивація вчителів, у тому числі і суттєва фінанасова,

змінити управлінські підходи тощо.

Які ж результати?

Програма "Нове Майбутнє" не призвела до якісних змін. Пори затрачені ресурси вона майже не стимулювала змін в інтелектуальному житті школи. Учителі не об'єдналися в культурно-інтелектуальні спільноти. Структурні зміни не переросли в якісні.

Є зміни заплановані й незаплановані. Вище описано перший варіант. Майкл Фуллан зауважує: "Запланована зміна для дуже багатьох учителів не є стабільним розвитком зрозумілої стратегії. Це радше "ще одне прокляття, яке приходить за іншим". Запланована зміна стає основною проблемою управлінців, які намагаються полагодити систему. Для вчителів зміни стають ситуацією, у якій потрібно дати собі раду із захопленістю з боку управлінців новими освітніми примхами".

Тож як втілити якісні зміни в життя? Майкл Фуллан не дає однозначних відповідей чи рецептів, але пропонує запитання, на які в кожній школі - свої відповіді:

Наскільки освітяни піклуються про себе, один про одного, чи настільки ж, як вони піклуються (чи повинні піклуватись) про учнів?

Наскільки освітяни посилили свою реальну участь у вирішенні найважливіших педагогічних питань - для чого існує школа, як викладання і навчання можуть бути узгоджені з цим баченням?

Важелем в освіті є моральна мета окремого вчителя.

Моральна мета, якщо вона не опиниться на межі морального спустошення - про це в наступному дописі.

__________

Майкл Фуллан "Сили змін: вимірювання глибини освітніх реформ" (Львів, видавництво "Літопис").