Учора завершив свій земний шлях Мирослав Попович - український філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001-2018), завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.
Мирослав Попович - людина-епоха. Тільки в одній праці (із сотень) "НАРИС ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ" (1998) - не просто роздуми про складний поступ нашої держави. Читаючи "Нарис...", знаходиш невидимі паралелі з "Історією русів", тому хочеться сказати, перефразувавши Івана Драча: це - своєрідні пророцтва, настанови, якими маємо йти у світ. Дзеркало, у яке треба поглянути, щоб зрозуміти себе й прийняти.
Що таке Україна?
Питання може видатись безглуздим: Україна — це майже 600 тис. квадратних кілометрів суші, найбільша держава Європи, не рахуючи Росії, — більша Польщі чи Німеччини майже вдвічі, більша Франції та Іспанії. Географічний центр Європи знаходиться в Україні, в Карпатах, і від Сяну вона простягається далеко на схід, майже до Дону, де вже починаються степи, якими недовго дістатися і до Волги, за якою вже Азія.
Україна — це світ безмежних можливостей.
У XXI ст. вона входить через один з найдраматичніших відрізків своєї історії. Багато чинників вплинуть на її долю, але — може, вперше за свою багатовікову історію — вирішувати все буде вона сама, самостійно й незалежно.
Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в рамках важкого минулого. Україна створила доробок, що його вона має тепер асимілювати на нових, сучасних, цивілізованих культурних європейських заса дах.
Варіантів катастрофи і втрати цінностей багато, варіант відродження лише один. Це — дбайливе збереження всього, що служило в нашій історії істині, добру і красі.
І остаточний розвал тоталітарної системи виявив не духовну пустелю, а повнокровне культурне підґрунтя національного життя.
Мирослав Попович - людина-епоха. Тільки в одній праці (із сотень) "НАРИС ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ" (1998) - не просто роздуми про складний поступ нашої держави. Читаючи "Нарис...", знаходиш невидимі паралелі з "Історією русів", тому хочеться сказати, перефразувавши Івана Драча: це - своєрідні пророцтва, настанови, якими маємо йти у світ. Дзеркало, у яке треба поглянути, щоб зрозуміти себе й прийняти.
Питання може видатись безглуздим: Україна — це майже 600 тис. квадратних кілометрів суші, найбільша держава Європи, не рахуючи Росії, — більша Польщі чи Німеччини майже вдвічі, більша Франції та Іспанії. Географічний центр Європи знаходиться в Україні, в Карпатах, і від Сяну вона простягається далеко на схід, майже до Дону, де вже починаються степи, якими недовго дістатися і до Волги, за якою вже Азія.
Україна — це світ безмежних можливостей.
У XXI ст. вона входить через один з найдраматичніших відрізків своєї історії. Багато чинників вплинуть на її долю, але — може, вперше за свою багатовікову історію — вирішувати все буде вона сама, самостійно й незалежно.
Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в рамках важкого минулого. Україна створила доробок, що його вона має тепер асимілювати на нових, сучасних, цивілізованих культурних європейських заса дах.
Варіантів катастрофи і втрати цінностей багато, варіант відродження лише один. Це — дбайливе збереження всього, що служило в нашій історії істині, добру і красі.
І остаточний розвал тоталітарної системи виявив не духовну пустелю, а повнокровне культурне підґрунтя національного життя.
Коментарі