Як данина моді, фразеологізм "біла ворона" щодо освітян із активною позицією став своєрідним компліментом. Виходить, що не біла ворона - чорна чи сіра, а відповідно - не "дотягує" до високого звання? Не сприймаю класифікації вчителів на білих, чорних чи ще якихось птиць. Чому? Учитель - людина насамперед - із перевагами й недоліками.
Енциклопедія про сучасних учителів задумувалась як "братання" (за словами Любові Гарматюк) однодумців. Справді, десь за півроку вдалося "зібрати" вельми шановане товариство з неабиякими досягненнями. Неймовірно пишаюся, що колеги підтримують таку ініціативу - без них мої починання дорівнювали б нулю. Безмежно вдячна вчителям, готовим ділитися з іншими своїми досягненнями й напрацюваннями. Так, Ваш досвід може не тільки вчити когось, його можуть не лише наслідувати - він і надихає. Тому й запрошую вчителів - знайомитися, ділитися, надихати й надихатися.
Запросила (уже традиційно) ще одну колегу приєднатися до енциклопедії. Хоча вона вважає, що не має досягнень. Вона любить дітей. І любить життя. У неї свій успіх.
Із мого листування
*публікується з дозволу авторки
Емоційна, занадто вразлива... на жаль, не змогла прищепити любов до літератури учням... за винятком декількох. От заради чого любила ходити на роботу - це виступи, постановки... Для мене це просто кайф. Я живу від одного заходу до іншого. Я не люблю тих свят, які потрібно робити згідно з планом, натомість мене тягне ставити п'єси, відкривати для дітей забуті імена... От навіть під час цьогорічної шкільної практики я організувала ретро-вечірку, присвячену Б. Весоловському. Тут описувати не буду, а надішлю вам статтю про це, яку я написала до районної газети. От цим я живу....
А уроки... можу піднесено щось розповідати, але смішки або шум дітей виведе мене з рівноваги. З дисципліною в мене глухий номер... цієї весни так довели мене п'ятикласники, що потрапила на лікарняний... емоційне вигоряння... того літа. Серйозно приділю увагу пошуку роботи (спокійної). На жаль. Мої нерви здають... Але не можу сказати, що мене діти не люблять - є кілька учениць, які зі сльозами кажуть, що покинуть школу, якщо я звільнюся. А ще до мене приходять сусідські малявки - ми з ними малюємо для душі... тягнуться до мене. Що ще? сама виховую 8-річного сина, живемо з моєю мамою у селі. Усе життя в наших жіночих руках пилка і сокира... Люблю мандрувати, це не дає впасти в депресію (звісно, мандрівки - бюджетні). Живу 6 років з діагнозом "Рак молочної залози", перенесла купу операцій, опромінення, хіміотерапію... Намагаюсь радіти життю, з дозволу лікаря підкорила Говерлу..."
Ірина Гирило вважає себе не дуже хорошим учителем. Про таких учителів не пишуть у газетах. Про них не говорять в інтернет-виданнях з мільйонними переглядами публікацій. А насправді за цим учителем - успіх. Відкриття себе й долання меж. Це історія сильної людини. І, напевно, вона набагато цінніша за ведення блогу, наприклад.
Таких історій багато. Можливо, колись публікуватиму (з дозволу авторів) серію подібних есе. Бо вчитель - це людське насамперед. Людина. Не всюди блиск. Не обов'язково яскраві фото. Але завжди людське. У різних виявах.
Поважаймо кожного вчителя, бо набагато складніше не вказувати на недоліки іншим, а бачити їх у собі. Сент-Екзюпері казав, що єдиний спосіб виховати дітей хорошими - зробити їх щасливими. Це ж можна сказати й про вчителя. Тільки тоді він буде вільним птахом. А не якоюсь вороною.
P.S. Пані Ірино, дякую Вам за мужність і сміливість: Ваша історія - також історія успіху, бо він має багато облич. І вона - точно для формату енциклопедії, мета якої - надихати.
P.S. P.S.Енциклопедія про сучасних учителів - невеличкі статті, як і годиться, розміщені в алфавітному порядку. Та насправді за кожною статтею - людська доля. Учительська доля.
На жаль, ми часто оцінюємо вчителя як машину, запрограмовану працювати ідеально. І якщо ця машина дає збій, натовп готовий кричати своє "розіпни!" Але чи кожен у натовпі досконалий?..
Коментарі