Ікони на стінах можна запросто розстріляти, коли повірити, що Бога нема. Так зробив Максим, син українських селян Марії й Корнія, більшовик.
Вигнати батьків із їхньої хати. Звісно, не на вулицю. Он сусідів вислали в Сибір, а хата порожня...
Можна робити, що завгодно: Бога нема, кари нема, натомість - у тебе наган і абсолютна свобода. Ти - більшовицька влада.
Колективізація. Наївні ошукані селяни.
«Я, Максим Корнійович Перепутька, відмовляюся від своїх батьків-кулаків...»
Із церкви зняли дзвони. «Всього тридцять троє попало на Соловки».
Зерно замкнено в церкві. Наче свічки, гаснуть голодні істоти з людськими очима. У селі нема ні котів, ні собак. Не піднялася рука Корнієва зарубати Сірка - вірного пса.
...Надія, дочка Марії, збожеволівши від голоду, задушила дитинку - свою Христю.
«26258-й день... день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія - покинута, одинока».
Колись твір Уласа Самчука «Марія» вивчався в 11 класі. Це історія України крізь призму життя героїні з біблійним ім‘ям. Розповідь обривається 1933 року: жовтий привид голодомору зжер Марію і її село...
Майже 90 років спливло з того часу, але ніхто й досі не може відповісти на запитання, як так могло статися, що люди свідомо прирекли на голодну смерть людей? Улас Самчук показує не тільки червоного більшовицького звіра, а й фатальні помилки українців: це і наша наївність, і невиліковна любов до обіцянок, і «моя хата скраю»... і трагедія зречення роду, вихолощення в собі всього батьківського - українського.
«Марію» важко читати. Це твір не веселий. У ньому немає фантастики, драйву. Тут і село, і праця на землі. Вічна любов, туга і прощення. Власне, тут те, що робить літературу «нудною й нецікавою», - наша трагічна історія. Напевно, тому «Марію» й вилучили зі шкільної програми.
Це текст для тих, хто може і вміє думати. Хто готовий розуміти минуле, щоб не повторити жахливих помилок, які неможливо ані виправити, ані простити.
Це - твір про правду. Про страшну правду. Невже нашим дітям не потрібно її знати?
Коментарі