Тривожність у школі

А оцінка буде? У вас траплялися ситуації, коли детально прописали завдання вправи чи тесту, а дитина перепитує те саме, що написано? Чи коли щоразу учень цікавиться: "А оцінка буде?", "Я правильно це роблю?" Або коли працює над завданням, що потребує декілька кроків, і просить перевірити кожнісінький незначний етап, хоч має детальну інструкцію перебігу роботи? Як діяти в такій ситуації? Щоразу підказувати й допомагати? Але чи не ризикуємо ми виховати людей, які, по-перше, не розуміють прочитаного, по-друге, не вміють приймати рішення? Може, навпаки, варто просити дитину уважніше читати завдання й працювати самостійно? Але чи не виникне ризик, що перебіг роботи учня  буде помилковим?

Деструкція. У книзі "Психологічні особливості криз підлітка" професор

Д. С. Максименко робить екскурс у різні дослідження в царині підліткової психології. Цікаво, що всі відповіді на запитання, наведені вище, зводяться до поняття деструктивної поведінки, однією з яких є...тривожність.
Деструкція - це відсутність навичок, потрібних для подолання проблем у житті. Щоб з'явилася бажана поведінка, необхідне соціальне навчання, якому можна навчити. У психоаналізі деструктивна поведінка - результат внутрішнього конфлікту, коли в людини нема механізмів психологічного захисту.

Тривожність. Для підлітків (та й не тільки для підлітків) деструктивною є тривожність. Психологи стверджують, що тривожні стани - наслідок нездатності адекватно вирішити внутрішні конфлікти між несвідомими ірраціональними поривами та засвоєними соціальними обмеженнями. Наслідком тривожності є страждання - найбільш руйнівна емоція.

Тривожність може бути прогнозованою на етапі певного особистісного зростання. Наприклад, у п’ятому класі в порівнянні з початковою школою збільшується кількість навчальних предметів, з’являються нові педагоги з різними характерами та вимогами до учнів. Нормально, що в цей час тривожність школярів також підвищується.

Як може виявлятися тривожність? Наприклад, у 5 класі, де я викладаю, деякі діти перед уроком по декілька разів запитують, чи буде самостійна; ще не написавши (!) роботу, цікавляться, як виправити оцінку; просять не перевіряти роботу, не повідомляти бал тощо. Психологи стверджують, що тривожність має нівелюватися до кінця першого семестру. Проте в другому семестрі в деяких дітей тривожність не зникає.

Які можуть бути причини тривожності?

Гіперопіка батьків. Однією з найбільш поширених причин тривожності є гіперопіка батьків та їхня установка на оцінку. Учень розуміє, що не дуже добре знає матеріал, не може отримати оцінку, за якою прийшов до школи,  тому уникає опитування, а звідси - зайві переживання й традиційне "Це на оцінку?". Тривогу викликає все, пов’язане з оцінюванням. Психологи стверджують, що такий страх притаманний дітям зі сформованими внутрішнім образом відмінника, коли дитина відчуває піклування батьків, але постійно перебуває в полоні страху втратити їхню любов і повагу через те, що не досягає вказаної вершини.

Учителі. Також поширеною причиною тривожності дітей є ... вчителі. Тривожні діти не можуть самостійно вирішити, чи правильно щось зробили, а тому чекають на оцінку дорослого. Дитина стає занадто залежна від думки дорослих, бо очікує схвалення за кожен крок. Від відсутності похвали зростає ризик психологічної травми (до речі, похвала може бути шкідливою також). Оскільки саме вчитель ставить негативні оцінки (чи такі, які не задовільняють учня), саме він травмує дитину, викликаючи деструктивний стан.

Один із варіантів зняття тривожності. Чи можливо створити однаково комфортні умови одночасно для 30 учнів в одному приміщенні й в один час для досягнення 100% високого рівня? На уроках української мови впродовж усього року ми ведемо зошит-конструктор (спочатку він мав бути просто коміксом, але цього виявилося недостатньо), у якому використовуємо елементи нейрографіки, казкотерапії, "моделювання" теорії. Зошит ми доповнили бізнес-грою, під час якої навчаємося без оцінок, а бізнес-бали, зароблені при виконанні різних завдань, додаємо до оцінки, наприклад, за "справжню" самостійну роботу. Щоб перевірити ефективність такої методики, час від часу проводимо "бізнес-нараду" - мініанкетування. Учні відповідають на запитання, чи комфортно їм працювати в групах, що є позитивним і які недоліки бачать. Зрозуміло, що в 5 класі дитина не може пояснити всі свої переживання, тому одним із пунктів є пропозиція вибрати з переліку емоції під час гри і під час традиційних видів робіт. Цікаво, що на уроці з використанням бізнес-гри жоден учень не вибирає варіант "тривожність", навіть якщо передбачена невелика самостійна робота, бо оцінку можна підвищити завдяки бізнес-балам.

Оцінки. Отже, чи є виходом не ставити негативні оцінки в п'ятому класі? Ні, це не вихід: дитина й батьки повинні бачити об'єктивний рівень успішності (це нормально, що діти різні й по-різному засвоюють навчальний матеріал). З іншого боку, хтось працює більше, хтось менше - звідси й результат. Діти повинні звикати до того, що в житті їх також будуть порівнювати й оцінювати.

Допомога. Чи є виходом для зняття тривожності постійно допомагати дитині під час виконання посильних завдань? І так, і ні. Представники культурної антропології Маргарет Мід і Рут Бенедикт довели, що в культурах, де підлітки рано беруть на себе обов'язки дорослих, не відбувається криз, немає непередбачуваності в їх поведінці. Наприклад, китайські підлітки з Гонконгу мають менше конфліктів з батьками, ніж їхні однолітки з західних культур. Важливо, щоб дитина усвідомила, що праця - це частина її особистого успіху, помилки можна виправити; а бачити навіть маленький результат власної праці - неабияка насолода. Тому вчитель має будувати завдання так, щоб навіть найслабший учень бачив нехай і мінімальний, але прогрес і розумів, що він не застряг на невдачах. А це і є допомога - невидима, але реальна й не шкідлива.