Ми навіть не замислюємося, як непомітно, але впевнено шкодимо найдорожчим. Звикнувши до безперервної підтримки, наші діти, замість долати труднощі, страждають. Потім звинувачують когось у невдачах. Так народжується егоцентризм. Діти, уражені егоцентризмом, уважають, що світ обертається навколо них. Вони щиро переконані, що світ мусить обертатися навколо них, адже життя одне.
Ми створили суспільство миттєвих задоволень, тому наші діти хочуть мати все негайно тут і тепер. Це не досягнення, а проблема, через яку б'ють на сполох науковці.
Доктор філософії Леон Зельтцер підкреслює: "Егоцентризм виявляється не лише вдома; він впливає на навчання, дозвілля і стосунки дітей. Молодші діти очікують, що зусилля на "трієчку" має бути оцінене на "п'ятірку"... Коли проблеми виникають у школі та поза нею, то для виправдання підійде будь-що - від погоди до меншого брата. Або тест був надто складний, або день був невдалий...А може, й просто "це все несправедливо"". Нікого не нагадує?
Керол Двек, відома американська психологиня, проводить експерименти понад 20 років з метою з'ясувати, чому одні люди не зупиняються перед труднощами, а інші опускають руки за найменших невдач, звинувачуючи всіх навколо. У книзі "Гнучка свідомість" (розділ "Істина про здібності й досягнення") авторка розкриває результати експерименту з учнями (детальніше - за покликанням).
У 1969 році стаття доктора Натаніеля Брендена "Психологія самоповаги" дає початок культурній революції: кожен повірив у те, що він / вона особистість.
По Бронсон (автор книг "Міфи виховання" та "Батьки в шоці") зазначає, що, наприклад, довгий час в Америці (курс на самоповагу) у змаганнях приз отримує не переможець, а кожен, хто бере участь. Система оцінювання передбачає лише позитивні оцінки навіть за найгірші роботи. А критику - не повірите - критикують. Проте такий рух має суттєвий недолік, адже народжує покоління, яке щиро вірить, що його треба поважати просто тому, що воно є.
Джин Твендж, авторка книги "Покоління селфі", психолог і професор у державному університеті Сан-Дієго, у дослідженнях якої взяло участь понад 33 мільйони (!) респондентів, довела, що підлітки й молоді люди стали більш зациклені на собі (тест на нарцисизм).
...Сьогодні говорять про теорію поколінь, але варто починати б із покоління "Я", якому служимо й ми, сучасні дорослі. У навчальних програмах - тенденція до спрощення. Мета школи - "відкопати" таланти навіть у пустелі. Справжній учитель мусить розгледіти досягнення навіть там, де, можливо, їх і нема. Такий підхід, звісно, гуманний, світлий, прекрасний. Тільки чому кажуть, що дорога до пекла добрими справами вимощена? Спрощуючи все, що можна й не можна, удаючись до всюдисущої похвали, безапеляційно стверджуючи, що кожен має талант, чи не лицеміримо ми? Чи не ризикуємо виховати покоління, для якого штучно знизили планку й назвали елементарні досягнення нечуваним успіхом? А що буде там, за школою, де почнеться доросле життя в умовах конкуренції й де інші вимоги? Чи маємо право на нечуваний обман, замаскований під солодке гасло "Ти - особистість!"?
Сподіваюся, на деякі з цих запитань дадуть відповіді книги Джин Твендж "Покоління селфі" та Емі Макріді "Я! Я! Я!" про пандемію. Ні, це не COVID-19. Це - егоцентризм.
Далі буде.
Коментарі