Буває, картини пишуть не на чистому полотні, а наносять фарби на старе зображення. Подібна метаморфоза відбулася і з нашим українським Словом. Щоб приховати первісне зображення, загарбники малювали на шедеврі Творця щось начебто "історично правильне". Так нашу мову, літературу, культуру хотіли видати за споріднену з російською, а ще - стражденну, важку, трагічну, і найбільше - меншовартісну. Андрій Содомора, відомий український перекладач, науковець, у книжці "Наодинці зі словом" злущує верхній шар фарб і показує, що справжній шедевр має тисячолітні традиції. Що ані садок вишневий, ані біла хата - не шароварщина й не щось притаманне тільки українському селу. Навпаки, усі наші одвічні символи виростають із древніх культур, західних і східних традицій.
Цю книжку можна читати як спробу осмислення філософії слова й мови.
Як історію української літератури, корені якої - з античності; вона нічим не поступається літературі світовій, бо є її частиною.
Як розвиток української культури - самодостатньої, багатої, яка є частиною світової культури. А наші митці, філософи, учені - джерело, яке напуває світ.
Тут - і осмислення Шевченкового "Кобзаря", і творів Івана Франка, і аналіз символів, українських архетипів.
Тут - і етимологія. Ви знали, що в римлян «високий» і «глибокий» – одне й теж слово (altus)? Та й ми називаємо небо і високим, і глибоким.
Есеї праці "Наодинці зі словом" - це якісні тексти для аналізу на уроках словесності.
Їх можна й потрібно використовувати в підручниках, адже ці твори - про нас із вами, про історію, війну, про звичаї, традиції, які ми губимо по світах, про нашу - українську - ідентичність.
І ще. Цю книжку не можна читати поспіхом. Так само як і не можна бути поспіхом наодинці з кимось рідним і дорогим.
——
«Наодинці зі словом» - вишуканий подарунок для тих, кому хочеться висловити вдячність, якій нема ціни: книжку можна подарувати бібліотеці рідної школи, факультету, університету.
До речі, якщо зробити передзамовлення, то точно отримаєте книжку з автографом Андрія Содомори (http://www.litopys.lviv.ua/node/83).
____
Фрагменти з книжки Андрія Содомори "Наодинці зі словом".
Погане поле вчить мужності (давньогрецька мудрість).
Та прийшла зі своїм гарячковим поспіхом гулка, технізована, споживацька доба. Ритми оспіваної в піснях ручної праці поступились гудінню колеса. Праця і пісня, «великі дві сили», пішли кожна своєю стежкою – стали іншими. Слух, пряма стежка до серця, поступається жазі бачення. Не такого, як його розуміли античні (дивитись і дивуватися – крок до творчості), а просто бачення, бездумного споглядання. Народна творчість із її чуттям до слова поступається масовій, «загальнодоступній» культурі, яка не керується гаслом наших неокласиків «Ad fontes» (до джерел). Не орієнтується й на те, як розумів культуру Іван Франко, «син народа, що вгору йде»: годинами читав селянам Гомерову «Одіссею» в перекладі Петра Ніщинського – і ті, як сам про це пише в листі, уважно й зацікавлено слухали... Читав те, що не просто розважає, а веде вгору, з темряви – до світла. Доба великих розлучень: пісні – з працею, людини – з багатьма речами, якими вона послуговувалася, краси фізичної – з духовною... Та найвідчутнішим є розлучення людини урбанізованого світу – з природою.
Винаходи ж можуть слугувати не лише добру, і це теж передбачили античні: «Хитра природо людська, ти сама себе перехитрила: / Надто вигадлива ти, жаль, що на шкоду собі» (Овідій).
У здоровому тілі – здоровий дух? Не конче. Як у дзвінкому келихові не завжди буває здорове вино. Дзвінкість келиха ще й вмістом зумовлюється.
«Листів» не пишемо: «замовляти» у Святого Миколая не годиться (Святий найкраще знає, що дитині подарувати), та й нецікаво отримувати замовлені, наперед відомі дарунки.
——-
Андрій Содомора «Наодинці зі словом» (Львів, видавництво «Літопис»).
Коментарі