Кажуть, освіта - від слова «світити».
Тому й освітяни - люди, на яких тримається (без пафосу) багато підвалин життя:
діти - їхні радощі й жалі;
батьки - їхні турботи й претензії;
соціум - село і місто;
репутація - репутація влади, школи і власна.
На їхніх плечах - будь-які завдання: і освітні, і освітянські, і, безумовно, ті, які не зрозуміло, хто має вирішити.
Освітяни - невиправні оптимісти. Особливо ідеї, енергії, проєкти вирують після відпусток - у серпні напередодні навчального року.
Та за усмішками, за словами надиху (бо ж хто б що не казав - за нашими емоціями спостерігають і батьки, і діти; наша впевненість - це і їхня впевненість) насправді велике зусилля.
Бо на плечах освітян - важка ноша, яку частина не помічає, інша - вдає, що не помічає, а ще інша - воліє не помічати.
Напередодні цього навчального року бачимо, як цю ношу багато хто з нас ставить обабіч - обабіч воріт рідної школи. Педагогічного стажу. Взаємної любові. Поваги. Віри. Сподівань. Безкінечних вимог, вказівок і безкінечних «мусиш», «треба». Збирає серце докупи і йде зі школи.
Зараз відбуваються численні як ніколи звільнення з роботи - з багатьох причин. Поруч і в сусідніх громадах. У соцмережах і біографіях Про них воліють мовчати.
Боляче, що з освіти йдуть освітяни…
І більшість вдає, що все норм, ок і що прийдуть інші…
А чи прийдуть?
Освіта - від слова «світити»? Чи «свіча»?
Та, яка все-таке тане?
Коментарі