Назад у майбутнє, або Чому мовно-літературна освіта досі озирається (громадське обговорення концептуальних засад освітніх галузей)
Напевно, немає жодного вчителя літератури, який би не визнавав: неможливо якісно опрацювати за рік десятки текстів (а серед них - і повісті, і романи) - і це лише з української літератури. Приблизно стільки - із зарубіжної. Це без текстів, що стосуються інших навчальних предметів. На тему перевантаження програм дискутують давно і багато - принаймні за мій педстаж (а це понад 20 років) точно. Подібне стосується і курсу української мови. Колись на запитання, навіщо знати всі види обставин, жартома відповіла учням: «Будете знати, що таке обставини місця, часу й причини, - у житті не заблукаєте». Минуло двадцять років - і мушу визнати: ми все ж трохи заблукали. Зокрема, у лабіринті мовних термінів, вивчених напам’ять, і в літературознавчій теорії. Власне, в ідеалі терміни мали б допомогти зрозуміти тексти, а натомість зробили літературу схожою на вправу зі зразковими відповідями. То що ж робити? Перше - усвідомити, що навчання - не про стандарт, програму й підручник, а про...