Сьогодні День Української Державності - державності з коренями, які виростають з понадтисячолітньої історії й культури. А світ тільки починає досліджувати Україну як унікальне явище: війна показала нас іншими, зриваючи кліше, які приміряли століттями.
Напевно, тому й проводять дослідження (дані наразі конфіденційні) (Paris London Univtrsity of Salzburg) про те, чому українці приймають рішення залишатися в Україні під час війни - мені запропонували стати респондентом. Дослідження полягає в тому, щоб розповісти про емоції й думки щодо мотивації залишатися. Ось деякі із запитань.
Чи змістилися акценти в час війни? Так, багато чого змінилося. Ми втратили можливість планувати міцні фундаменти на роки, але набули суперздібність миттєво вибудовувати нові маршрути. Зараз майже всі українці трохи навігатори: якщо звертаєш не туди, немає часу повертатися на наперед накреслений маршрут, тому миттєво переналаштовуєшся на новий.
Чи думаю про щастя під час війни? Ні, не думаю. Бо є тільки факти: є факт війни, є факт того, що життя одне і треба жити тут і тепер. Натомість часто думаю про те, чому наші діти не можуть мати безтурботного дитинства, а молодь - яскравої безпечної молодості. Про причини війни і про те, як ми, дорослі, тяжко завинили перед нашими дітьми, дозволивши війну своїми помилками, соціальною інертністю й навіть байдужістю до обов'язку громадянина відтоді, коли здобули незалежність.
Чому не виїхала під час війни? Так, Закарпаття межує з чотирма європейськими країнами і до кордону - рукою подати. І так, закарпатці поколіннями працюють за кордоном. Тож як тут логічно пояснити, чому не виїхала? Бо не виїхали сотні тисяч. Бо безпекова ситуація на Закарпатті не така, як, скажімо, у Харкові. Бо тільки на рідній землі ми господарі. У кожного свої важливі причини їхати чи залишитися, але кожен вибір, однозначно, дуже складний.
Дослідження ініціювала українка, яка ще задовго до війни опинилася за кордоном: вона хоче розповісти світові про феномен України.
По завершенню майже годинного інтерв'ю чомусь на думку спав твір Івана Багряного "Чому я не хочу вертатися до СРСР".
"Для нас слово "Вітчизна" також наповнене святим змістом і може більшим, як для будь-кого іншого...""Цивілізований світ не знає, що це значить, і може навіть не повірити нам. Та, слухаючи нас, мусить поставитися до того уважно".
"Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах..." - ці слова з епіграфа, але дозволю собі перефразувати їх наприкінці допису:
Точно буде день, коли мільйони наших братів і сестер повернуться. І тут їх зустрічатимемо ми - ті, що залишилися. Бо саме на цій землі жили наші предки і житимуть нащадки.
Коментарі