Отже, про Вінницю.
Частина перша.
Враження. Як людині з Закарпаття, мені чекалося розкішної архітектури, розмаїття кафе, симпатичних магазинчиків... Пройшовши пішки, напевно, кілометрів зо два, ми з колегами так нічого подібного й не знайшли. Але...
Але все-таки Вінниця прекрасна :) . Напевно, почну з останнього дня.
30 березня Вінниця зустрічала учасників та експертів EdCamp. Оскільки члени журі вільні в четвер, то чому б і не погодитися на запрошення (ще у вівторок) колег із Вінниці?
Владислав Качур (учитель іноземних мов, який увійшов до п'ятірки найкращих учителів за результатами конкурсу Global Teacher Prize Ukraine) у телефонному режимі скоригував наш (Тетяна Парадовська, Олена Сироватка і я) маршрут. Так відбулося, як я думала, перше знайомство із талановитим і дуже харизматичним учителем. Насправді перше знайомство відбулося ще задовго до цього дня. Приємний збіг: пан Владислав розказує, як переглядав мій блог, відео з конкурсу "Учитель року-2015", бо й сам був учасником конкурсу, але вже в 2016 році. "Чому Ви не перемогли тоді? Хто був Вашим конкурентом?" - дивуюся я. Пан Владислав сміється: "Закарпатка Віолетта Македон. Вона була чудова. Я тоді не мав шансів".
Звичайно ж, ми відвідали майстер-клас пана Владислава про холістичний підхід у навчанні. Філософія серця, цінностей, критичне мислення, людина (мікросвіт) існує в макросвіті (Всесвіті) й пізнає його - вам нічого не нагадує? Так, це філософія нашого Григорія Сковороди, якого можна сміливо ставити поруч із основоположниками європейського холістичного навчання - Марією Монтессорі чи Жан-Жаком Руссо. Ми спілкувалися й поза майстер-класом. Як приємно чути, що вчитель такого рівня хоче популяризувати українську педагогіку! Не фінську, не канадську, а українську. Я слухала цього талановитого вчителя й зауважила, що він озвучує мої думки :) А далі - перева на каву і... одним словом, у Вінницю з'їхалися наші фейсбучні друзі :). Саме тут із напрочуд креативною Наталею Немировською ми з'ясували, що кожен із нас - не сторінка в соцмережі, а жива людина :). Саме тут зустрілися вперше з активною й творчою Людмилою Гунько та побачилися - вкотре? :) - з дорогою й такою вже рідною Лілією Телішевською (прекрасна пані, Ви пам'ятаєте, що обіцяли долучитися до енциклопедії про сучасних учителів? :) ).
Скільки всього хотілося почути й побачити, але час біжить, потяг не чекатиме, тому довелося бігти й нам.
Під вечір телефонний дзвінок - від Владислава Качура. Жест учителя аж розчулив: поспішаючи, не забрала сертифікат, тож Владислав Олегович вирішив передати його особисто - і дуже символічно - під вежею в центрі міста (зображеній на картині, подарованій голові від усіх членів журі в день народження :) ).
Шкільний татусь, як жартома себе називає пан Владислав, щирий, творчий, енергійний, безпосередній і харизматичний. Його спілкування з аудиторією нагадує жваве цікаве шоу - хіба діти можуть не любити такі уроки? Він закоханий у свою справу - інакше й бути не може.
Пане Владиславе! Дякуємо за зустріч і спілкування! А ще, як закарпатка, дякую за те, що Ви з повагою говорите про своїх конкурентів - так гідно й достойно поводяться тільки справжні й сильні.
Далі буде... :)
Коментарі