"Як гірко, що так швидко бідніє Закарпаття... У листопаді пішов Василь Васильович Німчук, грудень забрав Бориса Кириловича Галаса, зараз - Михайло Іванович Сюсько... - сумно закінчувався в лютому мій спогад про видатних мовознавців, у яких мала щастя вчитися. Боляче, що доводиться додавати: - 12 травня з нами попрощався Любомир Омелянович Белей".
Белей Любомир Омелянович — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1997, професор з 2002. Директор та засновник Науково–дослідного інституту україністики імені Михайла Мольнара, автор наукових праць, присвячених питанням мови, укладач старослов’янсько-українського словника. Так пише про Любомира Омеляновича Вікіпедія. Для студентів філологічного факультету УжНУ він один із найкращих викладачів: завдяки майстерності нашого Вчителя старослов'янська мова не здавалася складною, а, навпаки, ми любили непросту дисципліну через професійність і тонку іронію викладача.
Любомир Омелянович не тільки мовознавець. Він один із тих, хто стоїть на чатах української соборності й не дозволяє розхитувати Закарпаття. У грунтовному дослідженні ""Русинський" сепаратизм: націєтворення in vitro" Любомир Омелянович пропонує заборонити використовувати терміни «русин», «русинський», «руська мова», «русинська мова» у значеннях «неукраїнець» чи «неукраїнський»: "У нас демократична держава – хто не почувається українцем, може себе записувати хоч чорним клобуком, але, коли він використовує набутки української культури, не має права її привласнювати". А ще автор наголошує: "Діткам треба показати, яка українська мова багата, адже є безліч говірок, а не щось окреме".
Слова про Любомира Омеляновича не можуть уживатися в минулому часі: він не йде, а залишається тут, у цьому вимірі й часі: у родині, у колегах і студентах, у працях.
Вічна пам'ять Вам і Цараство Небесне, Любомире Омеляновичу!
Колишні студенти Любомира Омеляновича Белея (випуск-2003) висловлюють співчуття рідним та близьким.
Коментарі